Кожен у житті обирає, ким хоче стати у майбутньому – лікарем, перукарем, журналістом, юристом тощо. На прийняття рішення впливає багато різних факторів: для когось професія є бажанням, мрією всього життя, хтось хоче допомагати іншим.
Дмитро Стоцький – вогнеборець з Бердичівщини, той, хто щодня демонструє свою відвагу рятуючи інших з небезпеки. Ще з 2022 року чоловік служить у 5-й Державній пожежно-рятувальній частині Андрушівки. Він, як і інші пожежники, докладає максимум зусиль, аби кожен, хто опинився у надзвичайній ситуації, був врятований. Пан Дмитро – це спеціаліст, який попри будь-яку небезпеку приходить на допомогу тим, хто цього потребує.
Проте після роботи, як і кожен українець, він повертається до власної домівки, до рідних. У колі близьких людей він змінює свої функції, стаючи люблячим батьком та коханим чоловіком. Та все одно не втрачає власної хоробрості навіть у ці миті.
У Дмитра Стоцького підростає семирічна донечка, яка має дивовижне ім’я – Єва. Саме тут, поруч з рідними, у власній оселі, вогнеборець може знайти час, сповнений спокою, тиші та умиротворення.
Маленька Єва поділилась розповіддю про хороброго батька: “Мій тато — справжній герой! Він рятує людей і завжди знаходить час, щоб погратися зі мною або допомогти з уроками. Я дуже його люблю!”.
Пан Дмитро – справжній приклад для багатьох, адже, попри важку психологічно та фізично роботу, він залишається добрим, люблячим сім’янином, який завжди знаходить час для розваг з донечкою: читають улюблені казки, малюють, розповідають історії, які трапились за день, власні враження від них.
Наталя, дружина сміливого працівника, ДСНС розповіла:
“Дмитро — не лише надійний рятувальник, але й чудовий чоловік та батько. Він завжди знаходить баланс між службою та сім’єю, приділяючи увагу і турботу нам обом. Його підтримка та любов відчуваються у кожному дні.”
Такі чоловіки, як пан Дмитро, – приклад для багатьох українців. Він демонструє, що робота може бути не лише способом заробітку, а справжнім покликанням. Вогнеборець – це не лише професія, а й подвиг – дивитись в обличчя небезпеці заради тих, хто чекає на допомогу.
