Москва хоче вдарити по Софійському Собору. Святиня залишається в переліку потенційних цілей російської армії. У великому інтерв’ю генеральна директорка заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська розповідає про загрози удару та побоювання щодо “Орешніка”. Як Кремль намагається стерти нашу пам’ять, розкрадає українські реліквії та навіть спробував купити мощі Ярослава Мудрого, які зараз у США. А також – про дипломатичні бої за повернення ікони Миколи Мокрого – у матеріалі Комерсанту українського.
Ракетний терор росії продовжується. Ще в листопаді 2022 року ви казали, що були попереджені про можливий ракетний удар по Софії Київській. Чи залишається цей ризик актуальним сьогодні, на четвертому році повномасштабної війни? Чи велися якісь таємні переговори про недоторканість культурної пам’ятки?
Росіяни хочуть знищити Софію Київську
Так, ще на початку війни в нас були дуже серйозні попередження від української зовнішньої розвідки про те, що росіяни мають на меті знищити Софію Київську. Ми тоді зробили багато роботи разом із колективом та Міністерством культури, аби якомога краще захистити святиню. Але я не виключаю, що вона досі залишається в них у списку цілей. І недавня інформація про російську ракету типу «Орешник», яка обирає цілі в Києві, тільки підсилює мої тривоги. Для них важливо знищити нашу ідентичність. А Софія – це не просто храм, це наша мова, наша віра, наша культура, наша спадщина. Це ідентифікатори української нації. Якщо їх знищити – знищиться Україна.
Кожен ракетний удар по Києву – це рана на моєму серці. Я, мабуть, менше переживаю за будь-що інше, ніж за Софію.
А що для росії означало б знищення Софії, адже це об’єкт всесвітньої спадщини ЮНЕСКО?
Вони вже приписали Софію до своєї історії. Але чим більше ми популяризуємо правдиву українську історію, тим складніше їм це робити. За роки війни я побувала в багатьох країнах Європи й Америки, розповідала про нашу історію, про Софію. І я впевнена: більшість світу вже розуміє, що Софія Київська – це символ саме української нації. Вона не має жодного стосунку до московської історії. Їм це болить. І вони хочуть її знищити, бо не змогли привласнити.
Тому коли летять ракети на Київ – я відчуваю страшну небезпеку. Я інтуїтивно це відчуваю і щиро вірю в нашу ППО.
Читайте нас у Telegram: головні новини коротко
Як мощі Ярослава Мудрого опинилися в Нью-Йорку
Ви згадували, що багато подорожували. Зокрема, відомо, що в США, ймовірно, зберігаються мощі Ярослава Мудрого. Чи є інформація, де саме вони знаходяться: у чиїсь приватній колекції, музеї, науково-дослідному інституті?
Почалося все у 2009 році. Ми готували науково-уніфікований паспорт музейного предмета – саркофага, в якому, за документами, зберігалися рештки Ярослава Мудрого та його дружини, шведської принцеси Інґеґерд. Щоб видати на нього такий паспорт, ми мали його відкрити та дослідити. Вперше саркофаг відкривали ще у 1936 та 1939 роках. І тоді було підтверджено: один зі скелетів належить Ярославу Мудрому. Це визначала антропологія – ознаки збігалися з літописними описами.
Ми ж, у 2009-му, сподівалися за допомогою сучасних технологій дослідити ДНК, визначити рід, вік смерті, хвороби, навіть відтворити зовнішність. Це був цікавий міждисциплінарний науковий проєкт за участі антропологів, медиків, патологоанатомів. Але коли ми відкрили саркофаг – мощей не було. Це був шок. Я очолила пошуки.
Які версії ви розглядали? Де ви почали шукати?
Була одна важлива ниточка. Ми натрапили на статтю доктора історичних наук Сергія Білоконя, який у 1990-х був на стажуванні у Нью-Йорку й натрапив на ікону Миколи Мокрого. Це привело нас до української автокефальної православної церкви в Саут-Баунд-Брук. За наказом Кабміну я поїхала до США.
Я зустрічалася з митрополитом Антонієм. Він в приватній розмові сказав мені: «Пані Неллі, не шукайте Ярослава. Він з нами». Це було, як вибух у серці. Ми знали, що ікона Миколи Мокрого в них. Але тепер з’явилася надія, що і мощі Ярослава там.
Вам вдалося підтвердити це офіційно?
Ні, на жаль. Наступна зустріч мала відбутися вже не з митрополитом Антонієм, а з представником з Чикаго – митрополитом Даниїлом. Але після їхньої внутрішньої розмови двері зачинилися. Тема закрилася. Я неодноразово намагалася повернутися до діалогу – марно. Однак я говорила з мігрантами, зокрема з Миколою Герецем, старостою церкви Святої Трійці, де зберігається ікона. Він підтвердив, що в підземелля церкви, що раніше була банком, і були перенесені і мощі, і ікона, коли церква переїжджала з Манхеттена. Нас запросили в цю церкву, ми йшли через Бруклінський міст, несли ікону Миколи Мокрого і мощі Ярослава Мудрого. Для мене це було відкриттям. Ікону я бачила і намагалася домогтися, щоб її дослідили, але не все залежало від мене. На жаль, мене не послухали деякі посадовці.
А що це за ікона Миколи Мокрого? Яка її історична й культурна цінність?
Це – чудотворна ікона. За останніми дослідженнями, її могла привезти Анна Порфірородна – візантійська царівна, яка стала дружиною князя Володимира. Тобто йдеться про Х століття. Вона, скоріше за все, з Софії Київської. Про неї згадують ще з 14 століття, а, можливо, й раніше. Болховітінов описував її чудеса ще у 1825 році.
Ікону треба повернути. Я про це говорила і президенту Ющенку. Але за Януковича такі питання не порушувалися, бо почали просувати ідею «русского міра». А ми навіть антропологічно різні з росіянами – це ще в інституті читала в роботах антрополога Новікова.
Президент Зеленський також піднімав це питання. І у 2023 році у своєму зверненні він сказав, що США обіцяли повернути ікону Миколи Мокрого. Для мене це було свято. Але поки що обіцянка не реалізована.
Повернути викрадене росією
Ми говоримо про сакральні реліквії, що мають велике значення для нашої національної ідентичності. Чи є дані скільки росія під час цієї війни або в минулі століття вивезла культурних цінностей з України? Скільки рф вкрала цілеспрямовано?
Звичайно, таких прикладів багато. Ми пам’ятаємо, що ще перед Другою світовою війною був зруйнований Михайлівський Золотоверхий собор. Тоді всі найцінніші мозаїки, зокрема мозаїки XII століття — шедеври монументального мистецтва — були врятовані. Найцінніші фрески були зняті зі стін і перенесені до Софії Київської. І досі в Софії, якщо піднятися на другий поверх, є цілий зал, який ми називаємо Михайлівським, — саме там зберігаються ці мозаїки й фрески.
Але в 1939 році в росії відкрилася велика виставка, і туди вивезли найкращі експонати з Михайлівського собору. Зокрема — фігуру святого Дмитра Солунського, одного з найкращих зразків монументального мистецтва XII століття. Його не повернули й досі, попри всі звернення української держави. Нині ця ікона зберігається в Третьяковській галереї.
Окрім цього, росіяни продовжують вивозити шедеври з Михайлівського Золотоверхого собору на міжнародні виставки, присвячені Візантії, і представляють їх як «руське іскусство». Але «руське іскусство» не має жодного стосунку до цих шедеврів світового рівня.
Нещодавно музеї Московського Кремля опублікували електронний каталог предметів зі своїх фондосховищ. Наші вчені побачили його в інтернеті й змогли ідентифікувати там 56 речей із скарбниці Софійського собору. Це потири, напрестольні хрести, ризи, облачення — унікальні зразки прикладного мистецтва, які зберігалися у Софії ще до революції.
Це було вже після початку повномасштабної війни. Після нашої перемоги це питання обов’язково треба порушити — як питання реституції. Його потрібно піднімати на всіх рівнях.
Дуже прикро, що за часів Януковича був ліквідований комітет із повернення культурних цінностей. Його необхідно відновити, і повернення музейних предметів — як тих, що були вивезені раніше, так і тих, що вкрадені під час анексії Криму та окупації інших територій — має стати не лише справою України, а й питанням для всього цивілізованого світу.
