Сім чоловіків із інвалідністю проживають у “Домі гідності”, де разом із асистентами організовують власний побут, займаються іпотерапією та відзначають різні події. Спільну оселю для них у селі Іванівка поблизу Житомира заснували подружжя американців — Джед та Кім Джонсони.
За словами співзасновниці закладу Кім Джонсон, у “Домі гідності” у всіх мешканців є своя кімната та захищений власний особистий простір. Спілкування із ними — винятково індивідуальне із кожним. Тут всі вони почуваються у безпеці.
“Ми дуже добре знаємо кожного із них. Тут їм безпечно, тут вони відчувають, що їх люблять. Я думаю, наші хлопці знають, що ми їх любимо тому, що вони є. Я так сподіваюся, що кожний із них, перебуваючи тут, змінюється на краще. Але навіть якщо в когось із них щось не виходить, то вони знають, що через це менше ми їх любити не будемо”, — розповіла Кім Джонсон.
Кім Джонсон, засновниця “Дому гідності”
Із кожним із цих чоловіків працюють асистенти. Зі слів Кім Джонсон, вони не виконують щось замість них. У будинку правило — все робити разом із ними.
“Ми хочемо, щоб асистенти готували їжу разом із хлопцями, щоб ми проживали життя разом із ними, а не робили все замість них. У нас є логопединя, яка приїжджає до нас щотижня. Є навчальні коні, тренерка. Щосереди наші хлопці вирушають у місто — на каву із друзями. Всі наші хлопці дуже люблять каву. Ми думаємо, що це неабияк важливо. Ми хочемо, щоб вони перебували не тільки тут, вдома, а щоб вони виходили у місто, були серед людей, вміли проводити час у кав’ярні чи в магазині. І щоб люди в Житомирі бачили, що такі хлопці є”, — сказала засновниця “Дому гідності”.
Приміщення Дому гідності
Щоп’ятниці у закладі для його мешканців влаштовують різні заходи, — розповіла соціальна працівниця Владислава Почіль. Це — святкування тих чи інших подій, приготування страв, участь в іграх абощо. З її слів, чоловікам неабияк подобаються уроки кулінарії.
“Нещодавно ми спільно готували кокосовий пиріг. Хлопці дуже люблять кулінарію, і щоразу вони мене запитують, коли буде наступний урок із кулінарії і чи сьогодні він буде. Я, по можливості, залучаю всіх. У мене є покрокова інструкція, як все робити. Розділяю між ними обов’язки: хтось міряє, хто важить, хтось замішує тісто. Намагаюся, щоб кожний із них був залучений до процесу”, — розповіла Владислава Почіль.
Владислава Посіль, соціальна працівниця у “Домі гідності”
Уроки кулінарії у “Домі гідності”
Уроки кулінарії у “Домі гідності”
Асистент закладу Олег Семенюк сказав, що проживає в одному будинку із вихованцями Олександром та Антоном. За його словами, хлопці потребують розуміння та особистого простору.
“Має бути повага і розуміння того, що вони люди, хоч вони відрізняються від інших. У них так само є почуття, емоції. Вони по-іншому бачать світ. Їм дуже складно, коли ми їх не розуміємо. А відтак знайти до них правильний підхід — це теж робота. Просто навчитися їх розуміти. Усвідомити те, що вони бачать цей світ не так, як ми. У хлопців має бути своя окрема кімната. У них її ніколи досі не було, тобто не було власного особистого простору. Це те, що ми в першу чергу тут зробили”, — розповів Олег Семенюк.
Олег Семенюк, асистент у “Домі гідності”
Один із постійних мешканців “Дому гідності” Руслан сказав, що йому подобається кататися на конях. Спочатку він боявся сидіти на коні, а сьогодні сам просить, аби його покатали.
Руслан, мешканець “Дому гідності” під час занять з іпотерапії
Зі слів іпотерапевтки Даяни Кобер, до коня Руслан звикав пів року. І зараз почувається щасливим, коли катається верхи.
“Ми дуже потроху привчаємо наших хлопців до занять іпотерапією, але їм згодом це подобається. Руслан, наприклад, через шість місяців сам сказав, що хоче кататися верхи. Сам просив нас посадити на коня. Більше того, він хоче, аби всі знали, що він катається. Просить, щоб ми про це розповіли всім. І це класно”, — розповіла тренерка із іпотерапії Даяна Кобер.
Даяна Кобер, тренерка з іпотерапії
Працівники закладу “Дім гідності” мріють про можливість працевлаштування своїх мешканців. А ще — хочуть створити для них майстерню або відкрити кав’ярню чи пекарню.
