Житомирська районна військова адміністрація з глибоким сумом і безмежною шаною висловлює щирі співчуття родинам, близьким, друзям та громадам, які втратили найдорожче — своїх Героїв, синів і дочок України.
Ми низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю:
Вакуленка Павла Ігоровича, жителя м. Житомир, родом з села Корчівка Житомирського району, який помер у шпиталі 04 квітня 2025 року після поранення поблизу н.п. Мар’їне Сумського району Сумської області.
Максима Васильовича Язикова, жителя Радомишльської громади, який майже півтора року вважався зниклим безвісти. Його дорога додому була довгою, але рідна земля дочекалася Героя.
Станіслава Леонідовича Бродовського, який вісім місяців вважався зниклим безвісти. Герой повернувся до рідного Радомишля у травні 2025 року.
Олександра Васильовича Букати, хороброго “Булика” з Черняхівської громади, який захищав Україну в найгарячіших точках і був нагороджений “Лицарським хрестом”.
Олександра Борисовича Галaнзовського, поліцейського з Чуднівської громади, який віддав життя за мирне небо над нашими головами.
Вадима Васильовича Лося, який навіть після поранення й інвалідності повернувся на передову — і загинув як справжній Воїн. (Житомирська ТГ).
Дмитра Леонідовича Станкевича, сержанта, який залишив життя заради честі й Батьківщини, захищаючи Маріуполь та Україну. (Житомирська ТГ).
Олександра Йосиповича Болейка, що з перших днів війни став до лав захисників і віддав своє життя на Луганщині. (Житомирська ТГ).
Сергія Михайловича Чечета, командира відділення, мужнього захисника, який загинув, захищаючи рідну землю. (Житомирська ТГ).
Андрія Анатолійовича Свистуна, якого побратими поважали за виваженість, щирість і мужність. (Житомирська ТГ).
Миколу Руслановича Рябцова, який пройшов шлях від рекрута до молодшого лейтенанта, відмовився залишити побратимів і загинув як справжній командир. (Житомирська ТГ).
Олега Валентиновича Щіпанського, який був на передовій від початку повномасштабного вторгнення і залишився Воїном до останнього подиху. (Житомирська ТГ).
Олексія Дмитровича Міська, який ще з 2014 року захищав Україну та знову став до бою у 2022-му. Справжній Герой, серце якого зупинилося у квітні 2025 року. (Житомирська ТГ).
Їхній подвиг — безцінний.
Їхні життя — приклад честі, мужності та самопожертви.
Пам’ять про кожного з них житиме у серцях вдячних українців і в історії нашої держави.
Схиляємо голови в жалобі. Висловлюємо найщиріші співчуття рідним і близьким. Хай Господь дарує вічний спокій душам Героїв.
Вічна пам’ять. Вічна шана. Вічна слава Героям України!
