13 червня 1990 року над Житомирською ратушею замайорів синьо-жовтий прапор України. Це був не просто акт символізму, а потужна заява про ідентичність, гідність і спротив радянській системі. І хоча до цього часу національні прапори вже здіймалися в містах Галичини — у Тернополі, Львові, Івано-Франківську, Стрию та Дрогобичі — саме Житомир став першим обласним центром поза межами Західної України, де це стало реальністю.
Прапор, що піднімали всупереч
На той час українська символіка була ще під забороною, а ті, хто наважувався її вивішувати, ризикували стати об’єктами переслідувань. Тим більш вражаючим було рішення Житомирської міської ради, яка першою на теренах Центральної України офіційно ухвалила дозволити використання національної символіки. Як згадував Віталій Мельничук, міський голова Житомира у 1990–1992 роках, це рішення давалося нелегко — на депутатів тиснула партійна вертикаль, керівники з Києва телефонували й погрожували.
Проте патріотичний дух громади був сильнішим. Навіть коли прапор знімали вночі — його щоранку знову підіймали. Це був не флешмоб, а боротьба за майбутнє, за право називати себе українцями відкрито.
Перші мітинги і хвиля відродження
Ще в березні 1989 року на вулицях Житомира проходили перші демократичні мітинги, де звучали українські гасла, співали патріотичні пісні, говорили вголос про свободу слова, вибору й державності. У ті дні бути з українським прапором — означало бути сміливим, навіть зухвалим у межах радянської системи.
Шана тим, хто не зламався
У 2023 році, в день цієї пам’ятної дати, біля будівлі Житомирської міської ради зібралися колишні депутатиміської ради 1990–1994 років: Анатолій Крисюк, Тамара Яремчук, Анатолій Шевчук та інші. До них приєднався і сам Віталій Мельничук, який назвав події червня 1990-го одним із найяскравіших моментів свого життя.
Цей день став початком нової епохи не лише для Житомира, а й для усієї України. Бо прапор на ратуші — це не просто тканина на вітрі. Це — символ волі, гідності та непереможного українського духу.
