Історія ця розпочалась ще восени 2021 року, коли Ружинська селищна рада оголосила тендер на придбання та встановлення семи дитячих майданчиків.
Зазвичай саме в кінці року стає зрозумілим, чи достатньо в бюджеті коштів, тому чимало подібних закупівель робилось в останні місяці року.
На тендері найменшу ціну виставило підприємство з міста Вугледар, куди вже невдовзі були відправлено майже 300 тисяч гривень з рахунків селищної ради. Відразу ж було укладено договір зберігання, в якому обумовили час встановлення дитячих майданчиків в квітні 2022 року.
Та вже 18 січня 2022 року прокуратура зареєструвала провадження про службову недбалість через те, що майданчики не були встановлені. Через місяць почалась війна, а потім Вугледар був окупований.
Фірма, яка виграла тендер, встигла виїхати з міста а після програного судового позову повернула кошти за майданчики на рахунки селищної ради в повному обсязі. Але навіть після цього судова справа тривала ще три роки, хоча прокурори давно вже могли відмовитись від обвинувачення. Це більше нагадувало політичне переслідування ніж потреби правосуддя.
Рівно рік тому мені довелось бути присутнім на одному з судових засідань, і те, що справу «шито білими нитками» було видно неозброєним оком. Ще рік тривали судові засідання, які сьогодні завершились …
… виправдальним вироком.
Людмила Біляк відтепер може полегшено зітхнути та займатись повсякденними справами громади без цього постійного тиску та надуманих звинувачень. Чи буде вона подавати зустрічний позов проти прокурорів, постараємось дізнатись та розповісти в наступних публікаціях.
Олександр Доманський, Ріо-Бердичів
