28-річний гранатометник Сил ТрО Владислав Кондратюк із Бердичева 2 роки і 2 місяці провів у російському полоні. Його звільнили 23 травня 2025 року під час обміну за формулою “1000 на 1000”. Суспільному боєць розповів про життя за ґратами у російських в’язницях, суворі умови утримання, голод і морально-психологічну силу, яка допомогла вистояти.
“Я потрапив у полон 27 березня 2023 року, а обміняли мене трохи менше як за 26 місяців — 23 травня 2025 року. Я зрозумів, що ми йдемо на обмін, коли нас почали переодягати у Вязьмі 22 травня. Ввечері напередодні зібрали нас у приміщенні і кажуть, що ми їдемо додому, в Україну. І щоб більше ми не йшли воювати”, — пригадав день звільнення з російського полону захисник України Владислав Кондратюк.
Військовий розповів, що першим українським містом, яке він побачив, був Чернігів. Пригадав, що його вразила кількість людей, які їх зустрічали.
“Я був шокований від того, як багато людей прийшли нас зустрічати. Коли ми прибули на кордон, то нас зустрічали військові і волонтери. Я попросив одразу телефон і подзвонив мамі, бо думав, може, й мама приїхала і десь тут. Може, їй повідомили. Я набрав її і сказав: “Бачиш, мам, я говорив тобі раніше, що як буду повертатися із бойової позиції, то обов’язково наберу тебе. Все буде добре!” Щоправда набрав її дещо із затриманням. Але все-таки набрав”, — розповів військовослужбовець.
Владислав Кондратюк — випускник Ірпінського державного податкового університету, працював у податковій поліції. З жовтня 2018 по березень 2019 брав участь у спеціальних заходах у рамках Операції об’єднаних сил на сході України. Від початку повномасштабного вторгнення російської армії добровольцем став до лав ЗСУ. У полон потрапив на Харківському напрямку. Розповів, що 27 березня 2023 року регулярні війська російської армії оточили їх бригаду.
“Захопили нас у ході штурму російськими військами наших позицій під час масованого артилерійсько-мінометного обстрілу. Їхня піхота наступала групами. Вони невидимою зоною обійшли нас з одного із флангів і зайшли з тилу”, — сказав Владислав Кондратюк.
Зі слів бійця ЗСУ, найстрашніша згадка про війну для нього це — перша доба перебування у російському полоні.
“Окрім мене, у полон тоді взяли ще чотирьох моїх побратимів. Один із нас був поранений. У першу добу нас кидали по їхніх позиціях. Пригадую, що у будь-який момент будь-хто із нас міг загинути. Нас могли розстріляти, якщо їм щось десь не сподобається. Вони могли зробити будь-що із ними, бо нас ніде не було у списках”, — розповів колишній військовополонений.
Владислав Кондратюк сказав, що перебував у в’язницях Бєлгородської та Смоленської областей РФ.
“Кожного ранку о 06:00 підйом, 15 хвилин зарядка, вмивання, далі — прибирання у камері. Потім команда: “Стояти”. Сидіти було заборонено, поки немає команди: “Вільний час”. Тобто ми не мали права сідати і навіть пересуватися камерою. Тільки стояти”, — пригадав час перебування у російській в’язниці український військовий.
Владислав розповів, що у полоні постійно відчував голод. Каже, навіть навчився абстрагуватися від думок про їжу, щоби менше страждати. За два роки “життя” у російській неволі він із 110 кілограмів втратив 45.
“Наш сніданок — це стакан несолодкого чаю, 200 грамів каші, рис, перловка, яйця і півтора шматочка хліба. Обід — стакан компоту або киселю, суп, на друге теж якась каша. Починаючи з літа 2024 року, розпочали давати нам по ложці салату. М’ясо на обід потрапляло вряди-годи. Може потрапити декілька днів, а потім місяць жодного разу. Якось так”, — розповів Владислав Кондратюк.
Колишній військовополонений пригадав, що за те, що подивився у вікно або в очі працівнику в’язниці, могли побити, застосувати електрошокер або залишити без їжі на цілий день. Також забороняли спілкуватися українською мовою. У в’язниці змушували вчити напам’ять російський гімн та російськомовні вірші, які прославляють Росію.
За словами Владислава, він постійно відчувався брак інформації про те, що відбувається в Україні. Але найбільше, каже, його вражав російський православний журнал під назвою “Душа”.
“Інформація там, здебільшого, там була на церковну тематику. Але наприкінці кожного випуску — підсумок так званої операції “СВО”. Якось читаю зведення і натрапляю на таку інформацію. Це був лютий 2023 року. Йшлося про те, що вже декілька місяців поспіль, як російські війська захопили місто Житомир, відбудували його два мікрорайони: Богунію і Корбутівку, поставили пам’ятник Леніну, повним ходом будують нові дитячі садочки, готують вчителів російської мови”, — розповів колишній військовополонений.
Владислав Кондратюк розповів, що психологічно підтримували у російській в’язниці листи до мами та до коханої, які він писав у камері.
“У полоні писав листи. Написав їх до 15-20. Останній раз писав у жовтні 2024 року, а потім чомусь заборонили. Розпитував, як вони перенесли мій полон, чи з ними все добре, чи нічого не сталося. І коли я отримав першого листа від мами, в якому вона написала, що все добре, що на мене чекають вдома: і мама, і моя дівчина, то такий, камінь з серця злетів, що уявити собі не можна. А це для мене тоді означало, що можна жити далі. Нічого не втрачено”, — поділився роздумами український захисник.
За словами Владислава, після повернення він переніс хірургічну операцію: йому видалили жовчний міхур. Наразі він проходить реабілітацію. Щодо планів на майбутнє, то розповів, що хоче допомагати адаптуватися до життя військовим та цивільним, які пройшли російський полон. Сказав, що готується очолити Центр психологічної адаптації військових та людей, які постраждали від війни.
“Мені запропонували посаду у Бердичівській міській раді — очолити Центр. Я буду цим займатися. У закладі працюватимуть психологи, юристи, реабілітологи, психотерапевти, які будуть надавати допомогу. Дуже хочеться з ними працювати”, — розповів Владислав Кондратюк.
З його слів, попри складну психоемоційну ситуацію Україні, люди мають триматися і далі продовжувати виборювати волю та незалежність країни.
“Я розумію, є такий момент, що люди втомилися від війни. Але потрібно продовжувати боротися. Адже поки ти втомлюєшся від війни, російські військові просуваються на фронті. Поки ти пробуєш відсторонитися від цього, — ворог по кілометру наближається до Сумщини і до Дніпра. І потрібно не відсторонюватися від цього, а брати в цьому участь. Бо кожне твоє відкладання на потім може наблизити російську армію до твого міста і до твого дому”, — сказав військовий, який пройшов російський полон.
25 червня на сайті Бердичівської міської ради опублікували інформацію про те, як Владислава Кондратюка зустрічали у його рідному місті біля його будинку. Також звільненого із російського полону воїна зустрічали у Бердичівському районі.
