24 серпня 2025 року Україна відзначає 34 річницю проголошення незалежності.
Цього дня у 1991 році Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки ухвалила Акт проголошення незалежності України, який через 100 днів більшість громадян підтримали на всеукраїнському референдумі. Кореспонденти Суспільного зібрали архівні матеріали зі спогадами учасників подій, які передували відновленню української незалежності. Як у Житомирі готувалися до “Ланцюга єднання”, як вперше підняли жовто-блакитний стяг та як змінювалися погляди українців щодо незалежності — детальніше розповідаємо в програмі “Тиждень Житомир”.
“Державний Прапор України — стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів”, — це закріплено 20 статтею Конституції України. За публічну наругу над державним прапором передбачена кримінальна відповідальність. Але так було не завжди. За часів Радянського Союзу зберігання синьо-жовтого прапора вважалося злочином, за який могли ув’язнити.
15 жовтня 1989 року. У парку на березі річки Тетерів члени Народного Руху України та Української Гельсінської спілки проводили мітинг, на який принесли синьо-жовті прапори. Їх пошив Василь Левченко, відставний офіцер радянської армії. Хоча зустріч і проводили подалі від центру Житомира та багатолюдних місць, у парку майже одразу після початку заходу з’явилися міліціонери.
“На той час нас, хто брав участь у цій акції, викликали до заступника начальника управління внутрішніх справ Бориса Самарського, де з нами провели відповідну роботу. І в результаті ось такої роботи член Української Гельсінської спілки Маланівський, вертаючись додому у тролейбусі, помер від серцевого нападу”, — розповів заступник голови Української Гельсінської спілки в Житомирській області Валерій Колосівський.
21 січня 1990 року 10 тисяч житомирян долучилися до першої акції “Ланцюг єднання”. Близько 3 мільйонів українців того дня утворили живий ланцюг від Києва до Львова. Організатором акції в Житомирі був голова обласної організації “Народний рух України” Святослав Васильчук. Прапори на захід шили самотужки. Зі слів Святослава Васильчука, тоді комуністична влада дала вказівку прибрати з магазинів тканину жовтого та синього кольорів, тому шукати її довелося по всій області.
“Багато людей приєдналися до акції й просили прапори: “Дайте прапори, дайте прапори”. У центрі міста були жваві дискусії. Надзвичайно жваві. Молодь, як правило, підтримувала. А старші, особливо відставники, кричали: “Ви бандерівські прапори підняли. От шкода, що у нас немає зброї. Ми б з вами поговорили так, як за Берії”. Це ті люди, які нищили наших людей в західній Україні”, — сказав Святослав Васильчук.
Коли я їхав з відрядження з Києва, то бачив, який був спротив. Особливо спротив був в Житомирській області, в Коростишеві. Там стояли через кілометр, через пів кілометра ці люди. І оточені були, міліціонери стояли, рвали. Це було страшно. Вони лякались, боялися. Сам прапор, саму ідею боялися”, — розповів 15 липня 2011 року активіст Народного Руху 1989 Олександр Вєтошкін.
“Символіка була проявом національної ідентичності і, звичайно, що радянська влада всіма доступними способами намагалася зупинити це. Для неї, мабуть, одним із проявів цього національного духу власне і була жовто-блакитна символіка. Всі наступні події засвідчили крах їхніх сподівань на відродження Радянського Союзу саме як імперії”, — розповів доктор історичних наук Андрій Шевчук.
22 квітня 1990 року у Житомирі вперше спробували підняти український прапор над будівлею Житомирської обласної державної адміністрації.
“Троє хлопців відчайдушних піднімають український прапор над обласною радою. Абсолютно комуністичною, яка під контролем обкому партії. Федоров там був такий, перший секретар обкому, такий костолом і україноненависник. Він контролював ці процедури. Вони піднімають: Дубовик, Корнійчук і Харченко. Їх одразу ж там знайшли буквально через дві години, скрутили, судили. Два роки хлопці, — Харченко встиг втекти, а цих двох судили, — ще відсиділи. Уже при незалежній Україні вони ще сиділи два роки”, — повідомив 23 серпня 2023 року Житомирський міський голова (1990-1992) Віталій Мельничук.
13 червня 1990 року жовто-блакитний стяг вперше підняли над міською ратушою. Тоді Житомир став четвертим на території всієї України й першим містом за межами Галичини, де офіційно підняли український прапор. Цьому передувало рішення Житомирської міської ради, відповідно до якого на території міста дозволялося використовувати українську символіку.
“Мені писали різне: “Ми тебе, Петлюра і Бандера, знайдемо, вб’ємо”. Ну, це зрозуміло, хто писав. Це все ж робилося руками влади. А потім, що “ми підірвемо ваш “городской совєт”. Я отримав це все і викликав начальника юридичного управління. Він сказав: “Ми пишемо начальнику КДБ Коваленку листа, спроба державного терористичного акту, загроза. Під охорону просимо взяти. Охороняйте прапор”, — розповів Віталій Мельничук.
“Якщо говорити про настрої людей, то вони були доволі неоднозначними. З одного боку, так, вони були за Україну, але більшість людей, — це був період надзвичайно великих економічних проблем, полиці магазинів практично були порожніми, купити якісь необхідні речі було надзвичайно складно. Ці всі негаразди пов’язувалися з радянською владою, пов’язувалися з тим, що Україна годує Радянський Союз і так далі. Звичайно, що люди сподівалися, що, зокрема, якщо буде незалежність, то рівень життя все-таки підвищиться”, — сказав доктор історичних наук Андрій Шевчук.
Незворотною точкою в процесах відновлення української незалежності стали події 19-20 серпня 1991 року. Про це Суспільному розповів доктор історичних наук та професор кафедри міжнародних відносин і політичного менеджменту Державного університету “Житомирська політехніка” Андрій Шевчук. Тоді, під час серпневого путчу, група високопосадовців намагалася запобігти процесу розпаду Радянського союзу.
“Президент Радянського Союзу Михайло Горбачов прагнув перепідписати, підписати новий союзний договір, але події розвивалися таким чином, що республіки намагалися вибороти собі якнайбільше якихось певних поступів з боку центру. У кінцевому рахунку це призвело до того, що коли Горбачов перебував на відпочинку, все вище керівництво Радянського Союзу організувало спробу державного перевороту. Я пам’ятаю на телебаченні тоді показували балет. Я вже розумів, що щось відбувається в країні, але я не міг зрозуміти на початковому етапі, що саме. Якби в цього Державного комітету з надзвичайного стану вийшло в Москві, то в них би не вийшло на заході України або це призвело б до якогось певного великого кровопролиття. Фактично це своєрідна опорна точка, після якої події пішли зовсім не так, як би хотілося в Москві і для Єльцина, і для інших”, — пояснив Андрій Шевчук.
“Виходячи зі смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною у зв’язку з державним переворотом у СРСР — Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки урочисто проголошує незалежність України та створення самостійної української держави”, — з цих слів 24 серпня 1991 року почалася доба незалежності.
“Дивилася по телевізору засідання Верховної ради. Пам’ятаю ту радість, яка була разом з Чорноволом. Виказували депутати, які за це проголосували”, — розповіла місцева жителька Валентина.
“Комуністи робили, що хотіли. А потім уже поступово український народ зрозумів, що комуністи — це злочинці. Зараз, слава Богу, ми без них. Україна буде процвітати, буде незалежною і ми будемо радіти від цього. Зараз дуже багато є патріотів і дуже приємно мені на них дивитися”, — сказав місцевий житель Петро.
“Приємно, що Україна незалежна, але погано, що таке відбувається в нашій державі, що стільки помирає гарних, добрих, розумних людей, які могли б багато чого зробити для країни. Те, що діти продовжують носити український одяг, віночки, вишиванки, я вважаю, що так вони несуть енергетику незламності”, — розповіла місцева жителька Леся.
