28-річний розвідник-сапер Богдан Петраківський з Потіївки, що на Житомирщині, загинув 19 травня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині. Разом зі своєю групою Богдан переносив протитанкові міни та встановлював їх якомога ближче до позицій російських військ. В один із таких виходів саперну групу атакував російський дрон. Богдан отримав поранення і загинув.
Зараз в Потіївці в пам’ять про полеглого воїна збираються перейменувати вулицю на його честь, а родина збирає підписи під петицією про присвоєння Богдану звання Героя України. Мама полеглого воїна Тетяна Петраківська розповіла Суспільному, що її син любив дітей, тому вслід за бабусею і мамою обрав фах педагога. Мріяв працювати вчителем, але з початком повномасштабної війни з Росією добровільно став на захист України в складі ЗСУ.
Командир відділення саперної роти 72 окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців старший сержант Богдан Петраківський народився 30 липня 1996 року в селі Потіївка.
Дитяче фото військовослужбовця Богдана Петраківського. Фото надане Суспільному Житомир Тетяною Петраківською
Дитяче фото військовослужбовця Богдана Петраківського. Фото надала Суспільному Житомир Тетяна Петраківська
За словами мами Богдана Тетяни Петраківської, її син ніколи не бачив себе у військовій справі. Спочатку хотів бути лікарем, потім вчителем. Втім, коли Росія почала повномасштабне вторгнення, без жодних сумнівів 25 лютого 2022 року добровільно приєднався до лав ЗСУ, ставши на захист України.
“Мій син був патріотом своєї країни. Коли у 2013 році почалася Революція гідності, він тоді був студентом і долучався до акцій протесту в Житомирі. Потім якось сказав мені, що на той час просто не мав грошей, щоб доїхати до Києва, інакше точно був би на протестах у столиці. Під час навчання син підробляв на різних роботах і допомагав родині. Після університету навесні 2019 року йому прийшла повістка на проходження строкової служби. Деякі однокурсники Богдана спеціально не ходили забирати дипломи, бо після цього отримали б повістки. А Богдан сказав, що не збирається ні ховатися, ні платити комусь чи з кимось домовлятися. Сказав, що піде і чесно відслужить. Так він і зробив”, — говорить Тетяна Петраківська.
Мама Богдана Тетяна Петраківська. Потіївка, Житомирщина, 13 вересня 2025 року. Суспільне Житомир/Дмитро Клименко
Богдан Петраківський під час строкової служби, поруч з Богданом — його мама Тетяна. Фото надала Суспільному Житомир Тетяна Петраківська
Після строкової військової служби Богдан пішов працювати в охоронну службу в Києві, втім, своє майбутнє бачив у вчителюванні. В Житомирському держуніверситеті імені Івана Франка Богдан навчався на факультеті фізичного виховання і спорту, бо мав переконання, що дбати про здоров’я дітей це справді важливо.
“Богдан, коли вже вивчився, був в останній своїй відпустці, то казав, що працюватиме педагогом, і що фізкультура та спорт це спеціальність, яку в школі недооцінюють. Тому що це здоров’я, і це є основне. Сказав: “Я буду працювати в школі”. Він ладнав з дітьми і завжди знаходив до них підхід”, — зазначила тітка Богдана Людмила Несиненко.
Тітка Богдана Петраківського Людмила Несиненко. Потіївка, Житомирщина, 13 вересня 2025 року. Суспільне Житомир/Дмитро Клименко
Богдан Петраківський. Фото надане Суспільному Житомир Тетяною Петраківською
Бабуся Богдана Марія Пертаківська, яка за фахом теж вчителька, розповіла, що онук з дитинства був розумним, добрим, чуйним, а ще — обожнював тварин.
“Він дуже любив тварин. Підійде бувало першим до собак — вони його завжди оближуть-обцілують. Дуже допитливим був — все хотів знати і вміти. Все робив своїми руками, хотів допомагати. Усім ділився. Дадуть йому одну цукерку, то він половину з’їсть, а половину мені і мамі несе”, — пригадала жінка.
Бабуся Богдана Петраківського Марія Петраківська. Потіївка, Житомирщина, 13 вересня 2025 року. Суспільне Житомир/Дмитро Клименко
Світлини з Богданом Петраківським. Потіївка, Житомирщина, 13 вересня 2025 року. Суспільне Житомир/Дмитро Клименко
У лютому-березні 2022 року Богдан брав участь в обороні Києва. В червні 2022 року виконував бойові завдання на Донецькому та Херсонському напрямках.
“Син казав: “Мамо, я ніколи спокійно і не жив. То навчання, то армія, то війна”. Він пройшов жахіття, пройшов пекло. Але ми всі молилися і вірили, що він повернеться. Він ніколи не жалівся. Ніколи. Ми з ним говорили і питали, що йому ж, певно, дуже важко. А він завжди відповідав, що все добре. Хоча на той час уже, на жаль, встиг поховати кількох загиблих побратимів. Якось він витягнув з поля бою одного з важкопоранених побратимів — той одужав, одружився, в нього народилася дитина. І Богдан тоді каже: “Бачиш мамо, якби не я, ця дитина не народилася б. Отже, я подарував життя обом їм”, — розповіла мама воїна.
Богдан Петраківський на військовій службі після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Фото надане Суспільному Житомир Тетяною Петраківською
Богдан Петраківський на військовій службі після повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Фото надане Суспільному Житомир Тетяною Петраківською
Відзнака президента України для військовослужбовця Богдана Петраківського. Фото надала Суспільному Житомир Тетяна Петраківська
Сам Богдан одружився 24 липня 2024 року з дівчиною, яка чекала його спочатку зі строкової служби в армії, а потім і зі служби на війні. Зі слів Тетяни Петраківської, син з невісткою мріяли про дітей, але вирішили почекати до закінчення війни.
“Спочатку сказали, що вже після війни — Богдан говорив, що хоче бачити, як росте його дитина, і хоче бути залученим до її виховання. Казав: як вони (діти — ред.) будуть рости без мене? А туди далі вже дуже хотів діток, але, на жаль, не судилося, тепер уже немає продовження його”, — каже Тетяна.
Богдан Петраківський з дружиною. Житомирщина, 24 липня 2024 року. Фото надала Суспільному Житомир Тетяна Петраківська
У війську Богдан був розвідником-сапером, на Донеччині працював з побратимами у саперній групі. Саме там під час одного з бойових виходів 19 травня 2025 року Богдан загинув, виконуючи завдання поблизу села Муравка Покровського району.
“Вони підносили протитанкові міни і встановлювали їх дуже близько до позицій російських військ — буквально в районі кількох десятків метрів. Тихесенько встановлювали міни і тихесенько звідти виходили. Через таку тиху роботу їх називали їжачками. 19 травня російський дрон влучив у їхній автомобіль. Водій загинув. Богдан ще був живий — його евакуювали, але в нього була велика крововтрата, і його не довезли до стабілізаційного пункту. Коли ми його забирали, не могли повірити — він лежав, здаючись цілим, був гарний і навіть, ніби посміхався. А за кілька днів після похорону люди прийшли на кладовище і сфотографували їжака, який сидів на могилі мого сина”, — розповіла Тетяна Петраківська.
За кілька днів після похорону на могилі Богдана Петраківського побачили їжака. Під час служби у війську саперну групу Богдана теж порівнювали з їжаками через те, що воїни тихо відходили, виконавши поставлені завдання. Фото надане Суспільному Житомир Тетяною Петраківською
Жінка говорить, що односельці любили Богдана і запам’ятали його, як дуже світлу, чесну і справедливу людину. Зараз в Потіївці збираються перейменувати на честь полеглого воїна одну з вулиць села. Крім того, родина збирає підписи під петицією про присвоєння Богдану звання Героя України.
“Коли жителі села дізналися, що Богдан загинув, вони плакали. В селі його всі любили. Він нікому нічого не робив поганого. Тільки добро. Він був світлий, чесний, справедливий — на нього навіть казали “світлячок”. Зараз для мене головне — це вшанування пам’яті сина. На Алеї Слави в Потіївці встановлять ілюстрований банер із портретом Богдана. У Житомирі теж встановлять банери на його честь. А ще я дуже хочу попросити всіх небайдужих підписати петицію про присвоєння звання Героя України моєму синові Богдану Петраківському. Мій син був справжнім героєм, він був яскравим представником теперішнього покоління хлопців і дівчат, які народилися і виховувалися вже в незалежній Україні. Вони отримали справжнє патріотичне виховання, тож, коли в Україну прийшла страшна біда, вони, не роздумуючи, стали на захист своєї Батьківщини. І зараз заслуговують на те, щоб їхню пам’ять і їхній подвиг гідно вшанували”, — говорить мама полеглого воїна.
Підписати петицію про присвоєння Богдану Петраківському звання Героя України можна, перейшовши за цим посиланням.
