Експедиція у Полісся: у селі Селезівка, що на Житомирщині, старі хатинки стоять, мов спогади.
Похилені стріхи, потемнілі від часу віконниці — і всередині тиша, що пам’ятає людські голоси.
Тут здається, що дощ падає не на землю, а на пам’ять. Серед цієї вологої ніжності — життя у дрібницях.
На гілці — чубата синиця, наче з іншої епохи, з ірокезом із пер. Поруч метушиться золотомушка — така легка, що навіть дощ не торкається її. І волове очко, мале, але впевнене, нагадує: навіть у похмурий день світ не мовчить.
Полісся не потребує сонця, щоб бути красивим. Йому достатньо дощу.
Яна Толмачова












