На Житомирщині провели навчання першої в області групи кандидатів у наставники для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які проживають у спеціальних закладах. Серед 10 наставників — Аліна Кундіч та Людмила Моргун, яка є координаторкою програми наставництва в Житомирській області.
В розмові з кореспонденткою Українського радіо Житомир Наталією Кулініч жінки розповіли, як дізналися про наставництво та що потрібно, щоб стати частиною команди наставників Житомирщини.
Як ви дізнались про наставництво і чи змінилось ваша думка про нього після проходження навчання?
Аліна: Загалом я дізналася про наставництво зі сторінки всеукраїнської громадської організації “Діймо”, яка допомагає здійснювати реформу, яку впроваджує Мінсоцполітики в темі наставництва для дітей. Я побачила, скільки дітей перебуває в інституційних, тобто інтернатних закладах, подивилася декілька сюжетів від діючих наставників про те, як після взаємодії з наставниками діти змінюються на краще, стають більш адаптованими до самостійного життя, у них розвиваються навички соціалізації, в побуті і так далі. І мені ця тема відгукнулася. Я подумала, що, можливо, всім дітям я не допоможу, всіх не врятую, але одну дитину підтримати зможу.
Я пройшла неофіційне навчання в Києві, де було дуже багато наставників з різних міст України. Після цього ще чекала декілька місяців на донабір групи наставників в Житомирі. І, власне, нарешті “перші ластівки” — 10 наставників готові отримати висновки про можливість комунікувати із дітьми в закладах нашої області. Я дуже рада, що це відбулося до Нового року, і що вже, сподіваюсь, в 2026 році відбудеться взаємодонабір наставник-дитина.
Людмила: Я багато років вже працюю в громадській організації “Світова молодіжна спільнота —Житомир”, і ми завжди дуже багато проводимо різних заходів для дітей різних категорій. Особливо, коли почалися воєнні дії в Україні, після визволення в Київській області ми почали працювати з дітками в деокупованих районах, проводили різні реабілітаційні табори. Ми вже більше чотирьох років працюємо з “Сонячним домом” у Житомирі, проводимо для них різні заходи, влітку проводимо п’ятиденні табори. Таким чином, більш глибше вивчили тему спілкування з дітьми, які виховуються в інституційних закладах. І коли наші лідери дізналися про програму наставництва, пройшли тренінг та провели навчання для нас, ми змогли працювати глибше в цьому напрямку.
Для мене, насправді, це дуже визначна подія. Думаю, що багатьом житомирянам ця тема має відгукнутись, тому що ми всі розуміємо, такі діти потребують більше уваги, більше допомоги. Але в нашому розумінні це допомога фінансова, якісь подарунки. Часто, коли ми приходимо до “Сонячного дому”, то бачимо — є добрі люди, які просто приходять, хочуть пригостити дітей цукерками, чимось солоденьким, але, насправді, цим діткам набагато більше потрібно. Їм потрібна увага, підтримка, тому наставництво — це дуже чудовий інструмент, щоб допомагати таким дітям ставати самостійнішими та щасливішими.
І, знаєте, дивлячись на розвиток наставництва в інших областях, особливо в Київській, Львівській, Івано-Франківській, я бачу, що вони дуже потужно працюють. Наприклад, супервізор у нас була зі Львова, і вона каже, що у них зараз 100 пар наставник-дитина. Уявіть, 100 дітей мають адекватних дорослих поряд із собою, з якими вони можуть порадитися, який може їх підтримати, якусь настанову дати, просто навіть обійняти, зрозуміти. І це величезна можливість для нас як громади, тому що зараз також є такий напрямок наставництва як корпоративне наставництво. Тому бізнеси міста Житомира можуть долучитися до співпраці з дітками, сиротами, які навчаються в навчальних закладах.
Як наставництво запрацює на Житомирщині?
Людмила: Наразі на Житомирщині 10 наставників пройшли навчання. Зараз соціальна служба і громадська організація починають знайомитися із закладами, в яких перебувають діти. Ми розповідаємо про себе, розповідаємо про наших наставників. Насправді, в нас зараз дуже потужна, гарна команда, і я думаю, що поштовх цій програмі в Житомирі та в нашій області буде потужний.
Далі ми проведемо інформаційну зустріч для дітей, щоб у невимушеній формі ми могли познайомитися, поспілкуватися, вони могли побачити нових людей. Тим паче, що зараз свята, і це гарна можливо все організувати. Діти дізнаються про цю програму, зможуть сказати, чи хотіли б вони мати собі наставників, і далі вже буде укладений договір між наставником і закладом.
Що передбачає договір між наставником і закладом, де перебуває дитина?
Людмила: Це певні умови, на яких спілкуються між собою дитина і наставник. Взагалі, програма наставництва розрахована для старших діток, від 9 років. Тому що, якщо діти маленькі, в них і потреби ще простіші. А старшим потрібна і профорієнтація, і багато різних навиків і знань отримати для того, щоб зовсім скоро вийти з навчального закладу, щоб соціалізуватися в суспільстві та навчитися бути більш адаптованими до життя.
Аліна: Я додам, що зустрічі наставника і дитини — це регулярні зустрічі, щотижневі, по декілька годин. Наставник і дитина самі визначають цей день, звісно, узгоджують це з закладом. Це може бути декілька годин п’ятниці чи суботи, тощо. Вже потім, коли вони будуть взаємодіяти між собою, наставник, реагуючи на запити дитини, на її потреби, може зрозуміти, в якому напрямку йому рухатися в цій взаємодії. Якийсь дитині потрібні більш побутові навички отримати, іншій — профорієнтаційні, ще хтось з дітей більше має запит на часопроведення, дозвілля.
Також через деякий час, згідно договору, наставник зможе брати дитину за межі закладу, наприклад, сходити в кав’ярню, щоб дитина і отримала позитивні емоції і вчилась розраховувати свій бюджет. Адже, будемо відвертими, в інтернатних закладах у працівників не вистачає можливості приділити увагу кожній дитині відповідно її запитів. А наставники — це, знаєте, такі помічники інтернатному закладу. Мені здається, що якщо разом і заклад, і центр соціальних служб, і наставники, і бажання дитини, може бути дуже такий вау-ефект.
Так, нас, наставників, поки що, на жаль, мало — на 200-тисячне місто лише 10. Але це початок, будемо сподіватися, і що з року в рік буде все краще.
Якими були основні етапи вашого навчання?
Людмила: У нас було чотири дні тренінгу з 9 до 18 години, під час яких ми пройшли різного характеру заняття — і практичні, і теоретичні. Ми програвали різні моделі поведінки, спілкувалися із супервізором-наставником, який має вже гарний досвід. Ми вчились глибше зрозуміти, хто така дитина-сирота. Тому що по статистиці, більшість людей трохи остерігається такої дитини. Тому що така дитина часто з неблагополучної сім’ї, вона не зовсім доглянута. Бо навіть за три місяці перебування в інституційних закладах у дітей виникають глибокі і серйозні проблеми.
Ми це все вивчали протягом чотирьох днів, програвали різні ситуації: яка поміч від нас дитині; яка нам як наставникам може бути поміч і від кого нам її очікувати; яку підтримку ми можемо отримати? Маємо надію, що нас почують і будуть нам допомагати. І ще хочу додати, що це все — волонтерство. Тобто ми присвячуємо для цього час добровільно.
Людмила Моргун, координаторка програми наставництва в Житомирській області
Аліна: На мою думку, сьогодні трошки не вистачає інформації для тих, хто міг би стати таким волонтером. В тому числі від офіційних державних органів, соцслужб. Потрібна покрокова інструкція від державних органів. Тому що люди може б і хотіли більше йти в наставники, але вони не знають як. Мінімізуйте кількість питань і дайте просто шаблон: ідете до сімейного лікаря, просите направлення, повертаєтесь до соцслужби і заносите туди все. Далі — виклик, дочекатись набору всіх наставників у групу. Я особисто з літа чекала, десь з кінця липня.
Але, я вважаю, з іншого боку важлива не тільки кількість, але і якість наставників. Тому що майже кожен, хто проходив навчання, кожен кандидат, мав побоювання — чи справиться, чи в нього вийде, чи зможе він допомогти дитині. Але дитина передусім потребує уваги та любові, яку потрібно захотіти їм дати. І головне, як на мене, це не нашкодити дитині. Тобто не ставити собі якісь величезні цілі, що, дитина вступить, наприклад, в якийсь університет. Якщо вона з твоєю допомогою зрозуміє, наприклад, чи їй відгукуються гуманітарні чи точні знання, це вже перемога.
Що потрібно, щоб стати частиною команди наставників Житомирщини?
Аліна: Якщо ви маєте ресурс — часовий, фізичний, ментальний, декілька годин в тиждень приділяти дитині, якій це дійсно цінно і потрібно, не вагайтеся і подавайтеся на наставництво. Так, це волонтерство, але це дуже світле, дуже добре, тепле. І, на мою думку, якщо ми хочемо жити в щасливому, гарному, гідному, відповідальному суспільстві, то в такому суспільстві кожна дитина має бути щасливою, а не нещасною, їй має бути приділена увага, елементарна турбота. І якщо б усі або хоча б більшість задумались над цим, якби певний відсоток наших громадян думав також про тих дітей, кому дуже важко, то, я думаю, якби вони більше вивчили цю тему наставництва, їм би відгукнувся цей вид волонтерства. І суспільство і Україна у нас би через декілька років дуже сильно змінилися б на краще. Бо ми можемо допомогти дитині не піти по шляху зловживання — алко, нарко, не загубитися у житті, а соціалізуватися та реалізувати себе в суспільстві.
Людмила: Знаєте, все починається з малого. І якщо хоча б одна дитина колись в житті згадає, що, ось, в моєму житті була така людина, яка мені трішечки допомогла, до чогось підштовхнула, і моє життя кардинально змінилося, я буду набагато щасливіша від цього. В мене є в душі те, що я хочу комусь допомогти, і що така дитина буде відчувати оцю мою турботу.
Це дуже гарна справа, і я думаю, вона багатьом відгукнеться. Просто зараз ще мало хто знає про наставництво. Наша громадська організація “Світова молодіжна спільнота — Житомир” є у соцмережах, можна задавати запитання, ми інформаційну зустріч проведемо, розкажемо, пояснимо, допоможемо покроково пройти цей шлях — від просто знайомства із інформацією до справжнього наставника для дитини.
