До Хорошівської громади знову надійшла трагічна звістка.
Війна з російським агресором забрала життя ще одного Захисника України — Опанасюка Андрія Юрійовича.
Солдат, інспектор прикордонної служби ІІ категорії — номер обслуги ІІ відділення інспекторів прикордонної служби І прикордонної застави ІІІ відділу прикордонної служби ІІ прикордонної комендатури швидкого реагування І прикордонного загону Державної прикордонної служби України, ОПАНАСЮК Андрій, вірний Військовій присязі на вірність Українському народові, мужньо виконав свій військовий обов’язок.
03 червня 2025 року він загинув у стрілецькому бою, стримуючи наступ ворога поблизу населеного пункту Вовчанські Хутори Вовчанської міської громади Чугуївського району Харківської області, віддавши життя.
У вівторок, 23 грудня 2025 року, відбудеться поховання полеглого Захисника — Опанасюка Андрія Юрійовича.
10:00 — прощання з Героєм біля рідного дому
(адреса: вул. Пилипа Слободенюка, 21, селище Хорошів);
10:30 — траурний кортеж із прахом Захисника вирушить вулицями: Пилипа Слободенюка – Шевченка –
Шкільна – Незалежності – площа Соборна.
Біля пам’ятника Тарасові Шевченку відбудеться мітинг-реквієм.
Далі траурна процесія прямуватиме вулицями:
Древлянська → Шевченка → Житомирська → Замкова.
Поховають Героя на місцевому католицькому кладовищі.
Просимо громаду створити живий коридор аби гідно провести полеглого захисника в його останню дорогу і підтримати родину воїна в тяжку годину скорботи.
Опанасюк Андрій Юрійович народився 25 травня 1996 року в смт Володарськ-Волинському Житомирської області, нині — селище Хорошів.
Зростав у великій, дружній та християнській родині.
Був романтичним, мрійливим та неповторним хлопцем. Мав особливу душевність, поетичне сприйняття світу і велику фантазію. Ще змалку він жив у своєму творчому, уявному та багатому внутрішньому світі: часто вигадував неймовірні сюжети, писав фантастичні твори й вірші, розповідав нереалістичні історії, мріяв, фантазував і сміливо ділився цим з іншими. У шкільні роки неодноразово дивував учителів власними творчими роботами і глибиною уяви. Андрій вмів бачити світ ширшим та яскравішим, ніж зазвичай це бачили інші.
Він був добрим, щирим, світлим і співчутливим до інших людей. Мав прекрасний голос, глибоко любив музику і українську пісню. Співав у хорах, виступав на різних сценах та фестивалях, разом з творчими колективами поширював українську пісню навіть за кордоном.
Андрій дуже довго не міг знайти себе у цьому світі — шукав напрям, покликання, справу, у якій міг би реалізуватися. Працював на багатьох роботах, здобував різний життєвий досвід і тривалий час намагався зрозуміти своє місце у житті. Протягом року навчався у Вищій духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса у місті Ворзель Київської області, готуючись стати священником, однак згодом обрав інший життєвий шлях…
Був спортсменом, займався стрітворкаутом, пропагував здоровий спосіб життя, постійно тримав себе у відмінній фізичній формі.
Попри це, Андрій мав певні проблеми зі здоров’ям, зокрема із зором. Тому за станом здоров’я його ніхто ніколи не повинен був мобілізувати, тим більше в умовах війни. Але саме це й підкреслює його характер: війна не покликала його наказом — він сам пішов за покликом серця і став на захист своєї країни.
Андрій дуже довго намагався потрапити до війська, він неодноразово звертався до місцевого ТЦК та СП, проте йому щоразу відмовляли і спрямовували з цим питанням на родину, зокрема на брата-військового. Він знав, що родина не дозволить, але не зупинився.
Наприкінці літа 2024 року він тихо зібрав речі та вийшов із дому, сказавши рідним, що їде на нову роботу. Насправді він ішов шукати свій обов’язок і честь. Отож, завдячуючи власній наполегливості та силі духу, Андрій все ж потрапив до війська.
Після базової загальновійськової підготовки Андрій проходив військову службу в лавах Державної прикордонної служби України. Спершу служив у складі 1-го прикордонного загону – бригада «Гарт» (Гвардія Наступу). Там він став оператором безпілотних літальних апаратів (БПЛА), пройшовши навчання на різні типи дронів — від стандартних розвідувальних моделей до ударного комплексу «Вампір». Серед побратимів був чесним, порядним, відповідальним, сміливим і принциповим.
Згодом його було відряджено в оперативне підпорядкування 11-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України «Форпост», що виконував завдання на Вовчанському напрямку Харківщини, та діяв у смузі відповідальності 113-ї окремої бригади територіальної оборони.
3 червня 2025 року, виконуючи бойове завдання на спостережному посту поблизу Вовчанських Хуторів, Андрій загинув у стрілецькому бою, стримуючи наступ ворога. Смерть настала внаслідок множинних наскрізних вогнепальних кульових поранень, несумісних з життям. Загинув разом із побратимом.
Андрій не був одружений офіційно і не мав дітей. Однак як виявилось, він мав цивільну дружину, з якою був дуже щасливий, хоч і тримав це в таємниці від родини.
Старший повнорідний брат Андрія — Петро (офіцер ДШВ ЗСУ з багаторічним бойовим досвідом), завжди стояв за нього горою. Допомагав, захищав, підтримував, направляв, давав поради та мотивував. І хоч Андрій не завжди його слухав, та він глибоко поважав свого старшого брата і рівнявся на нього. Можливо, саме образ старшого брата військового і вплинув на головне рішення Андрія, яке він прийняв наприкінці свого життєвого шляху.
У приватних розмовах він говорив, що не шкодує про свій вибір, а тільки жалкує, що не пішов воювати раніше.
Андрій прожив непросте, але чесне, світле і гідне життя. Був добрим сином, братом, другом, мужнім воїном, щирою людиною з великим серцем. Люди, які знали його особисто, згадують його з великою любов’ю і теплом.
І хоч державних нагород за життя не отримував, але в серцях рідних і близьких назавжди залишиться Героєм, який сам виборов своє право служити, захищав Україну і віддав за неї найцінніше — власне життя.
Вічна пам’ять і слава українському воїну Опанасюку Андрію Юрійовичу.
Герої не вмирають.
Житомирщина знову втратила Героя
Читайте також
