Житомир втратив ще одного Захисника. 4 вересня 2025 року під час виконання бойового завдання на Сумщині загинув військовослужбовець Збройних сил України Павло Андрусенко. Йому було лише 32 роки. Для рідних і близьких він назавжди залишився життєрадісним, щирим і надзвичайно світлим чоловіком.
Павло, позивний «Паха», служив піхотинцем, снайпером та оператором БПЛА. У день загибелі він перебував за кермом автомобіля і намагався зманеврувати, коли по машині вдарив ворожий дрон. Удар був прямим — шансів вижити не було.
Колишня дружина Павла, Лада, зізнається: навіть після розлучення між ними залишався міцний зв’язок — спільна історія, спільна дитина і глибока повага одне до одного. Вона згадує його як людину з особливим почуттям гумору, яка вміла жартувати навіть у найважчі моменти. Павло рідко показував сум, частіше тримав усе в собі, але для інших завжди був усміхненим, співав і підтримував.
Подружжя одружилося у 2017 році, а у 2019-му в них народилася донька Камілла. Для Лади вона стала найбільшим подарунком, який залишив по собі Павло. Дівчинка дуже схожа на батька — і зовні, і характером.
Павло Андрусенко народився 27 листопада 1992 року в Житомирі у багатодітній родині. Він був наймолодшим, сьомою дитиною. Після навчання у ліцеї здобув фах у агротехнологічному коледжі, працював на виробництві тротуарної плитки. За словами близьких, за що б він не брався — усе виходило легко і впевнено.
З першого дня повномасштабного вторгнення Павло разом із рідним братом добровільно пішов до лав Збройні сили України. Він не уявляв себе осторонь війни і прямо говорив: має захищати сім’ю, щоб ворог не дійшов до дому.
Лада згадує, що вони постійно підтримували зв’язок. За кілька тижнів до загибелі могли говорити по двадцять хвилин, обговорювали дрібниці, жартували. В одній із таких розмов Павло сказав фразу, яка тепер звучить як заповіт: «Дружини можуть бути, а колишня дружина — це назавжди».
Увечері 4 вересня, лише за кілька годин до загибелі, Павло зателефонував. Поговорили коротко, без пафосу — як завжди. А згодом прийшла звістка, яка назавжди змінила життя родини.
Батько Лади, Олександр Шкарупа, каже: Павло був йому як рідний син. Телефонував майже щодня, звертався «па», цікавився справами. Перед кожним виїздом на фронт мав традицію — отримувати благословення і краплі свяченої води. Після загибелі чоловік так і не видалив номер Павла з телефону, бо іноді здається, що він ще зателефонує і скаже: «Па, як справи?».
Пам’ять про Павла Андрусенка живе у словах, спогадах і в серці його доньки — тій частині життя, яку він залишив після себе.
Вічна пам’ять і слава Захиснику України.
