Костянтин Пилиповський повернувся до рідного села Ксаверів після 42 місяців неволі. Як з’ясували журналісти «Житомир-Онлайн», оборонець Маріуполя пройшов через найжорсткіші колонії РФ, але зберіг віру в Україну.
Тридцятирічний Костянтин Пилиповський — військовослужбовець 36 бригади 501-го батальйону морської піхоти — провів у російському полоні три з половиною роки. Його звільнили 2 жовтня 2025 року під час обміну. Після 4 місяців реабілітації хлопець повернувся додому у село Ксаверів Малинської громади та розповів кореспондентам Суспільного про пережите — побої, знущання, етапування російськими колоніями і силу духу, яка допомогла вистояти.
“Пилиповський Костянтин Миколайович, 28 грудня 1995 року народження, морський піхотинець”, — так щоразу представлявся Костянтин Пилиповський — боєць 36 бригади 501-го батальйону морської піхоти — перед допитом та побоями.
Костянтин захищав Маріуполь. Потрапив у полон 4 квітня 2022 року. Його звільнили з російського полону під час обміну 2 жовтня 2025 року. Хлопець розповів, що у полоні був “улюбленцем” у наглядачів.
“Любимчик — це як я: атошник, мінометник, морський піхотинець і маріуполець. На той час для них це було щось… Це прирівнювалося до найзлішого ката, який тільки є. Ти і “азовець”, ти і “нацист”, ти і “бандерівець” — усе, що тільки можна було придумати. За це і отримували. Ти автоматично ставав “любимчиком”. Вона вважали мене небезпечним злочинцем. І постійно тебе ламають, тебе б’ють, тебе забивають. У мене ноги були чорні. Просто чорні ноги. Взуття дали 46 розміру, хоча я ношу 42. Без устілок, без шнурків — як калоші. Ноги так поопухали, що мені навіть було комфортно ходити в тих черевиках” , — розповів Костянтин Пилиповський.
Реклама
Костянтин Пилиповський, на позивний Кабан, народився на Малинщині. 15 березня 2016 року підписав контракт зі Збройними силами України. Костянтин сказав, що мріяв про службу у морській піхоті.
“Я хотів туди піти, щоб випробувати себе. Наскільки я сильний, наскільки мене вистачить. Я дивився американські фільми — яка там морська піхота, яка мотивація, які міцні хлопці. Мені було цікаво, чи зможу я поводитися так само” ,— розповів воїн.
Під час виконання бойового завдання Костянтин потрапив у полон. Спочатку він перебував у колонії в Оленівці, потім в колоніях у Росії: в Таганрозі, Валуйках, Старому Осколі, Олексіївці. Останнім місцем перебування була колонія у місті Донське. Хлопець розповів, що до Оленівки перевозили полонених автозаками. Автомобілі були переповнені людьми, серед яких — тяжко поранені.
“Доводилося стояти на одній нозі по вісім годин. Дихати не було чим. Ми втрачали свідомість від недостатньої кількості кисню. Хоча там був відкритий люк, але було дуже багато людей, у когось починалися панічні атаки. Хтось кричав: “Хлопці, я вмираю, я не можу”. Знаєте, це дуже важко. Ти це чуєш і розумієш, що це твій побратим, який пройшов оце пекло, ти собі не належиш і можеш загинути. І ти думаєш: “Краще б я себе підірвав. От просто підірвав і все”, — сказав Костянтин Пилиповський.
Костянтин Пилиповський у полоні
Військовий розповів, що з його батальйону до полону потрапили 262 людини. Здалися в полон за наказом українського командування, після закінчення боїв за “Азовсталь”. В колоніях наглядачі боялися військових, які обороняли Маріуполь.
“36 бригада була дуже відомою, адже ми виконували свій обов’язок, захищаючи Маріуполь. До того ж ми давали їм гідну відсіч. Як би там не було, противника треба поважати. Вони взяли нас кількістю снарядів і людей. Якби в нас усе складалося інакше, вони б отримали від нас доброго прочухана. Вони самі нас боялися. Розуміли, що ми бойові хлопці, і не секрет, що нас багато. І якби ми збунтувалися, то перевернули б цю колонію. Тому вони нас і били”, — розповів Костянтин.
Костянтин Пилиповський у полоні, Донське, Тульська область
Костянтин Пилиповський сказав, що били сильно, били гумовою палицею, змушували стояти під проливним дощем до 10 годин, травили собаками, використовували електрошокер.
“А біль такий, що я навіть не знаю, як його пояснити. Зубний біль — це, можна сказати, ще “лайтовий”. Ти кричиш від цього болю так, як у житті ніколи б не закричав, навіть якби захотів. Цей біль — усередині. Ти падаєш на коліна, сльози самі течуть. Це неможливо передати — настільки боляче. У той момент думаєш тільки про одне: швидше б я помер. Я цього не витримаю”, — розповів Костянтин Пилиповський.
Костянтин Пилиповський
За словами Костянтина, найстрашніше, коли б’ють твоїх співвітчизників.
“В Донському була двоповерхова будівля з камерами. Змушували всіх співати, кричати гімн Російської федерації. Всі співають, а хлопця, який начебто завинив, виводять на подвір’я, ставлять під стіну і починають бити палками, шокером. Ти чуєш, як він кричить. І ти на собі це відчуваєш, бо також таке проходиш. І ти знаєш, як це боляче. І співаєш, а вони: “Голосніше, голосніше!”, — розповів звільнений з полону.
Костянтин Пилиповський на заводі Ілліча у Маріуполі
Костянтин додав, що спали на підлозі, не вистачало води, а їжу іноді давали непридатну до вживання. Та, попри все, вони не втрачали сили духу — у камері тихо співали гімн України й українські пісні. До останнього він не вірив, що його готують до обміну. Лише коли полонених почали краще годувати і менше бити, зрозумів: можливо, їх обміняють. Літаком Костянтина та інших полонених доправили до Білорусі, а звідти автобусом — до Чернігова.
“І коли я вийшов з автобуса, нас зустрічали. А нам три з половиною роки навіювали, що ми Україні не потрібні, що про нас забули”, — розповів воїн.
Костянтин сказав, що плакав, коли опинився на рідній землі.
“Мене накрило. Я не усвідомлював, що вже вільний. Усе це закінчилося: “Голову нижче”, співати, нічні підйоми і тому подібне. Я можу подзвонити батькові, тітці й сказати, що я живий”, — розповів Костянтин Пилиповський.
Костянтин був на реабілітації 4 місяці. Він сказав, що радіє життю.
“Я насолоджуюся всім, що маю. Найпростішими речами. Я живу небагато, скромно. Живу в селі, у дерев’яній хаті. Там усе просто — це село, і я кайфую від цього. Я насолоджуюся тим, що я є”, — розповів воїн.
Костянтин Пилиповський бере участь в акції на підтримку військовополонених
Суспільне-медіа
