Мільйон на вагони: як у Житомирі 1897 року погодили запуск електричного трамвая

Наприкінці XIX століття житомиряни називали трамваї «потягами посеред міста» — і мали рацію. Історія звичного нам електротранспорту почалася у 1895 році, коли до Житомира з Бердичева проклали першу вузькоколійну залізницю. Для тодішніх містян поява вагонів стала справжньою подією, а місцеві візники навіть не підозрювали, що за кілька років цей металевий конкурент назавжди забере у них монополію на перевезення.

Від «мотузянки» до транспортної революції

Пасажирські потяги почали курсувати у 1896 році. У народі цей транспорт одразу отримав іронічне прізвисько «мотузянка». Причина була суто практичною: через усі вагони до кабіни машиніста тягнувся звичайний мотузок. Будь-хто з пасажирів міг потягнути за нього, даючи сигнал на зупинку — і поїзд слухняно гальмував посеред шляху.

Поява такого сполучення змусила міську владу замислитися над розширенням мережі. Зокрема, виникла потреба з’єднати центр із віддаленими районами, такими як Богунія. Проте спочатку йшлося зовсім не про зручність для пасажирів, а про логістику для місцевого бізнесу.

Ліс та зерно: як конка поєднала вокзал із Богунією

На Богунії тоді активно працював великий «тартак» — лісопильня. Власникам було критично важливо доставляти лісоматеріали з протилежного кінця міста до залізничної станції. Одночасно в кабінетах назрівало питання про створення повноцінної «міської залізниці» для людей.

Ще у 1893 році почалися переговори про запуск кінного трамваю (конки), який би перевозив і вантажі, і містян. Розмови з різними інвесторами тягнулися кілька років. Лише у 1897-му вулицями Житомира нарешті проклали першу метрову колію для конки.

Маршрут був масштабним для свого часу. Він починався від залізничного вокзалу, проходив через територію нинішньої установи виконання покарань (тоді це була далека околиця), тягнувся Сінною, Північною (зараз вулиця Миколи Сціборського) та Великою Вільською (нині Перемоги). Далі колія йшла Старопоштовим шляхом (Вільський Шлях), перетинала річку Кам’янку і закінчувалася біля Богунського тартака.

У травні 1897 року конка офіційно запрацювала. Коні тягнули вагони з лісом до вокзалу, а у зворотному напрямку везли зерно до млина (зараз на цьому місці працює кондитерська фабрика на Покровській). Містяни так і не дочекалися пасажирських рейсів кінної тяги, проте цей крок став вирішальним для міста.

Мільйон рублів на електрику та кінець монополії гужовиків

Початком справжнього електричного трамвая в Житомирі став той самий 1897 рік. Ще роком раніше міська влада передала концесійний договір новому інвестору. Той швидко прорахував економіку і довів: кінна тяга безперспективна, місту потрібна електрика.

Для реалізації цього амбітного плану підприємці залучили фінансування з Тульського земельного банку. Так у місті з’явилося «Товариство міських шляхів» із солідним основним капіталом в один мільйон рублів. Місцеві візники, які роками тримали монополію на Привокзальному майдані, з острахом дивилися на ці зміни, адже металевий конкурент відбирав у них хліб.

20 травня 1897 року міська дума підписала офіційну угоду про будівництво та експлуатацію електричної залізниці. Цей документ поставив крапку в епосі кінних екіпажів і дав старт розвитку того житомирського трамвая, який знайомий кожному з нас. (Історичні факти наведено за матеріалами краєзнавця Георгія Мокрицького).