Яскраво-бірюзовий колір будівлі №62а на Великій Бердичівській у Житомирі сьогодні впадає в око кожному перехожому. Проте за цим фасадом ховається не просто стара лікарня, а цілий пласт історії міста: від благодійності єврейської громади XIX століття до перших у світі кроків у трансплантології.
Від багадільні до «Першорадянської»
Історія цього закладу розпочалася ще у 1854 році. Тоді єврейська громада міста заснувала тут лікарню з багадільнею, яка призначалася «для 30 хворих і 10 старців, що потребують піклування». Спочатку це була скромна дерев’яна споруда, але наприкінці XIX століття на кошти громади тут звели двоповерховий кам’яний будинок, який зберігся до наших днів.
Житомиряни старшого покоління пам’ятають цю будівлю як «Першорадянську» лікарню. Саме сюди з 1944 по 1948 роки переїхав персонал міської лікарні, оскільки їхній основний корпус на вулиці Корольова був зруйнований під час Другої світової війни. Пізніше тут розміщувався обласний протитуберкульозний диспансер.
Цікавий нюанс, який помітили уважні містяни та краєзнавці: будівля, яку ми бачимо сьогодні — це лише частина її реального масштабу. Якщо придивитися до геометрії вікон першого поверху, стає зрозуміло, що будівля частково «пішла під землю» — цоколь фактично засипаний на добру половину, а деякі двері врізані прямо у колишні віконні рами.
Місце сили Юрія Вороного
Саме в стінах цієї лікарні у 1944–1950 роках працював Юрій Вороний — видатний український хірург, який першим у світі здійснив операцію з пересадки нирки людині. Його життя було тісно переплетене з історією боротьби за українську ідентичність: у студентські роки він був учасником легендарного бою під Крутами.
Його дружина, Віра Нечаївська, була не менш видатною постаттю — організаторкою Українського жіночого союзу. Саме вона свого часу врятувала пораненого під Крутами Вороного. Сьогодні про цей зв’язок нагадує перейменована вулиця Юрія Вороного (колишня Гагаріна), що була ініційована житомирськими істориками.
Ми вже раніше писали, як Житомир втрачає свої архітектурні перлини, як-от будинок Епштейна, і ситуація з лікарнею на Бердичівській знову піднімає питання збереження спадщини.
Юридичний вакуум: чому будинок не пам’ятка?
Попри багату історію та унікальну архітектуру, будівля на Бердичівській, 62а досі не внесена до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Серед істориків та мешканців тривають дискусії: одні вважають її лише зразком «тогочасної моди», інші — безцінним артефактом.
Довідка: Як визначають цінність будівлі в Україні
Відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», архітектурна та історична цінність об’єкта визначається за кількома критеріями:
- Історична: зв’язок з видатними подіями або особами (у нашому випадку — Юрієм Вороним та єврейською громадою).
- Архітектурна: унікальність стилю, збереженість автентичних деталей (сходи, підлога, двері).
- Наукова: цінність об’єкта для дослідження історії розвитку міста.
Відсутність будівлі у реєстрі робить її вразливою для перебудов або демонтажу. Як ми бачили на прикладі Бундівського клубу, лише публічний розголос та вчасна документація можуть врятувати обличчя старого Житомира.
Сьогодні будівля зачинена. Поки влада та фахівці мовчать, будинок колишнього хоспісу продовжує руйнуватися, чекаючи на інвестиції або на юридичне визнання свого статусу.
🔔 Хочете знати, чим живе Житомир та що обговорює світ? Обирайте зручний формат: сповіщення у Telegram або стрічка Facebook.
