Історія розвитку міського транспорту завжди тримається на людях, які присвятили цій справі своє життя. У жовтні 1956 року був опублікований нарис «Щаслива старість», який віднайшов краєзнавець Георгій Мокрицький. Цей документ зберіг для нас унікальні спогади ветеранів житомирського трамвайного парку про їхні важкі, але насичені трудові будні.
Пів століття за контролером трамвая
Головним героєм нарису став Іван Миколайович Дорожинський — людина, яка віддала роботі на благо міста 54 роки свого життя, з яких 42 роки працювала вагоноводом. За цей час він перевіз вражаючу кількість людей — 18 900 000 пасажирів.
- Щоденне навантаження: За одну зміну вагоновод перевозив від 1000 до 1500 пасажирів.
- Рекордні дні: Іноді пасажиропотік сягав 2000 осіб за зміну, що складало близько 450 тисяч пасажирів на рік.
- Шлях до професії: Дорожинський народився у бідній багатодітній селянській сім’ї в селі Скоморохи. Починав він кочегаром, потім став учнем вагоновода, і лише згодом отримав повноцінну посаду.
«Щоб дістатися на роботу, молодому хлопцю доводилося щодня долати пішки 12 кілометрів в один бік за будь-якої погоди — у дощ, сніг та заметілі».
Разом із ним історію житомирського трамвая творив і його учень — Костянтин Дем’янович Концевич, який так само присвятив цій роботі 42 роки свого життя.
Екстремальні умови праці початку XX століття
Робота на перших трамваях вимагала неабиякого здоров’я та фізичної сили. Тодішні вагони нагадували відкриті дерев’яні коробки.
Майданчик керування був абсолютно відкритим, без скла, залишаючи вагоновода сам на сам із вітром та опадами. Як згадував сам ветеран, взимку, коли на вулиці було -25°C, під час руху до вокзалу мороз відчувався як усі -35°C. Крім того, повітряних гальм тоді не існувало: гальмувати доводилося вручну, що вимагало великої фізичної сили та спритності.
Незважаючи на труднощі, одного разу блискавична реакція Івана Дорожинського врятувала життя дітям на вулиці Київській. П’яний візник на бричці налякав малечу, і одна дитина впала прямо на трамвайні колії. Вагоновод встиг зупинити важкий вагон на повному ходу всього за чверть метра від дітей.
Гроші, доплати та сувора дисципліна
Робота вагоновода вважалася престижною, адже дозволяла утримувати сім’ю та допомагати родичам. Керівництво трампарку стимулювало працівників різними фінансовими надбавками:
- Доплачували по 10 рублів на місяць за роботу на складній та небезпечній Чуднівській лінії, що мала крутий ухил.
- Виплачували 15 рублів «квартирних» для оренди житла тим, хто доїжджав здалеку.
- Заохочували оплачуваними понаднормовими змінами.
Водночас дисципліна була надзвичайно суворою. За найменшу провину, грубі порушення безпеки чи пияцтво могли зняти зарплату або одразу звільнити. До того ж процвітав лобізм: впливові люди могли попросити директора влаштувати своїх протеже, через що звільняли діючих працівників.
В архівах збереглися цікаві, а подекуди й кримінальні записи про звільнення працівників трамвайного депо:
| Посада | Причина звільнення або покарання |
|---|---|
| Акумуляторник | Втік із грошима |
| Кондуктор | Розтратив виторг (21 руб. 70 коп.) у лютому 1910 року |
| Кочегар | Заарештований за звинуваченням у вбивстві дружини (виправданий судом) |
| Вагоновод | Наїхав на візника з пасажирами |
| Кондуктори / Контролери | Звільнені за неявку на службу, нетверезу поведінку або махінації з квитками |
Цікаво, що до 1918 року в архівах майже не траплялося записів про «скорочення штату» чи «припинення руху трамваю», що свідчить про стабільність підприємства у ті часи.
