Коли досвідчені лікарі передчасно уходять засвіти, це сприймається як фатальна помилка долі, щось неможливе, чого ніколи не повинно було статися. Але, на жаль… 27 квітня 2026 року зупинилось серце талановитого житомирського ортопеда-травматолога Віктора Верховського, який врятував і поставив на ноги сотні пацієнтів та виховав десятки учнів. Він пройшов непростий шлях від санітара до блискучого хірурга та експерта в галузі ортопедії та травматології.
Віктор Володимирович – кандидат медичних наук, 13 років поспіль очолював ортопедично-травматологічне відділення №1 Житомирської обласної клінічної лікарні імені О. Гербачевського, а потім працював у Центрі екстреної медичної допомоги. Попереду було чимало планів, але на 51-му році його шлях перервала хронічна хвороба.
Всі, хто знав цю людину, відмічають високий професіоналізм, відкритість, щирість, легкість у спілкуванні та чудове почуття гумору. Віктора Верховського називали душею компанії, і це була правда. Він представник відомої медичної династії ортопедів Верховських. Старший син лікаря – Олександр зараз продовжує династію, середній син Назарій обрав хірургічну спеціальність, а третій син – школяр, ще має визначити своє майбутнє.
Завдяки Віктору Верховському були задіяні нові технології, які досі активно використовуються
Журналістка «Суботи» поговорила з рідними, колегами та друзями Віктора Володимировича, які йшли поряд по життю. Їхні спогади гріють душу, надихають і зберігають пам’ять про лікаря.
– Коли Віктор Володимирович прийшов до нашого відділення, він спочатку працював звичайним лікарем-ординатором, а у 2010 році очолив відділення, – розповідає Андрій Гаврилюк – завідувач ортопедично-травматологічним відділенням обласної лікарні. – Завдяки Віктору Володимировичу вдалося вивести на новий рівень ендопротезування великих суглобів, задіяти ряд нових технологій, які досі застосовуються в ортопедії і травматології саме на теренах Житомирської області. Він був висококласним спеціалістом, гарним колегою, на підтримку та розуміння якого завжди можна було розраховувати. Колеги і пацієнти поважали і любили його не тільки за професіоналізм, а і за комунікабельність, легкий веселий характер та прекрасне почуття гумору. Ніхто краще не міг розрядити обстановку та вчасно сказати потрібні слова. Нас завжди вражала його висока ерудиція, він цитував класиків літератури, знав багато цікавого з історії світу. Це була багатогранна людина з потужним інтелектом, яких небагато.
“Віктор привертав людей позитивним ставленням до життя”
Дружина Тетяна Верховська – лікар-анестезіолог Житомирського онкологічного диспансеру.
– Як Ви познайомились з Віктором Володимировичем і що Вас об’єднувало?
– Ми познайомились під час навчання у Івано-Франківській медичній академії на лікувальному факультеті. Віктор швидко привертав увагу оточуючих, адже був дуже комунікабельний, з ним було завжди цікаво, весело, він умів підняти настрій, заспокоїти, дати слушну пораду, а ще влучно пошуткувати. Це була дуже позитивна людина. Ми почали зустрічатися і з тих пір були завжди разом. Ми були не схожі, але, мабуть, це саме той випадок, коли з різних пазлів складається загальна картина. Нас об’єднували почуття, наша сім’я, діти, спільне бачення своєї місії у житті, відданість медицині. Після навчання ми разом приїхали в Житомир і почали працювати, але в різних лікарнях.
– Розкажіть, будь ласка, про династію Верховських.
– Батько Віктора – Володимир Спірідонович – колись працював у Житомирській обласній лікарні, був Заслуженим лікарем України, очолював ортопедично-травматологічне відділення. З часом відділення очолив його син – Віктор, який пропрацював на цій посаді 13 років, поки не втрутилась хвороба. А тепер в цьому відділенні працює старший син Віктора – Олександр, теж лікар ортопед-травматолог, кандидат наук (доктор філософії за новою класифікацією). Тобто династія продовжується, і в цьому є велика заслуга Віктора. Його хвороба поступово прогресувала, але мій чоловік до останнього дня мав феноменальну пам’ять і поки міг тримати в руках телефон, намагався комусь допомогти.
“Батько мав потужний інтелект, любив лижний спорт та полювання”
Старший син Віктора Верховського – Олександр долучився до розмови.
– Навіть тоді, коли батько вже не міг пересуватись і постійно лежав, він дзвонив мені і просив комусь допомогти, оглянути, проконсультувати. Взагалі він був дуже відповідальний, пунктуальний, умів тримати своє слово, намагався встигнути скрізь, його життя було вкрай насиченим. Він ніколи не показував, але ми знали, як він переживає за своїх складних пацієнтів, він постійно аналізував зміни у їхньому стані та шукав ефективні шляхи подолання хвороби. Що стосується нашої сім’ї, то батько для нас був, наче потягом, за яким ми всі впевнено слідували.
– Яка риса характеру яскраво відрізняла його від інших людей?
– Мене завжди вражала ерудиція батька. Він багато читав, любив і добре знав всесвітню історію. Міг сперечатись з вчителями історії щодо маловідомих історичних подій, і в результаті цих спорів саме він мав рацію. Він умів блиснути своїми знаннями, але робив це дуже коректно, щоб нікого не образити. До речі, він вільно володів англійською і спілкувався з професорами із різних країн. У нього було багато знайомих колег по всьому світу, і друзів було дуже багато. До нас часто приходили гості, серед яких чимало цікавих і талановитих людей.
– Як Ваш батько полюбляв проводити вільний час?
– Він дуже любив подорожувати, умів на ходу змінити плани, придумати новий маршрут, прорахувати подальші кроки і передбачити несподівані обставини. Любив лижний спорт, а ще хокей та полювання. До речі, його батько Володимир Спірідонович був досвідченим мисливцем, часто брав сина з собою на полювання, навчив мітко стріляти. Серед трофеїв батька – кабани, косулі, дикі качки. Ми живемо у приватному будинку, де він з великим ентузіазмом вирощував виноград.
– Ви з братом самі обрали шлях медиків чи це вплив батька і мами?
– Ніхто нас з братом не примушував обирати медичний шлях. Але батько міг дати багато знань та передати свій досвід, і тому я вирішив продовжити сімейну династію. Мій брат обрав хірургічний напрямок. Батько мріяв, щоб я захистив вчену ступінь, і під час моєї роботи над дисертацією допомагав, чим міг, взагалі дуже за мене вболівав і підтримував, за що я безмежно вдячний. Ми всі пишаємось батьком і робимо все, щоб бути гідним його пам’яті.
Віктор Верховський виховав десятки учнів, серед яких Ігор Гриньов – ортопед- травматолог, який працює у Житомирській обласній лікарні. Ось що він розповів журналістці:
– Віктор Володимирович умів бачити в людях потенціал, завжди підтримував та щось підказував в потрібний момент. Він був надзвичайно світлою людиною з почуттям гумору та мудрим відношенням до життя. Його учні, до яких я з гордістю відношу і себе, працюють у різних медичних закладах по всій країні і вдячні Віктору Володимировичу за гідне ставлення, життєві настанови та можливість вчитися та працювати пліч о пліч. Спочивайте з миром, дорогий наставнику…
Юлія Мельничук, газета “Субота”
