У генеральному плані Житомира 1966 року передбачили вісім житлових районів, нові мости та тролейбусний парк на сто машин. Усе це планували для міста, яке за наступні 20–25 років мало зрости до 225 тисяч мешканців. Але перепис 1989 року зафіксував уже 292,1 тисячі житомирян — на 67,1 тисячі більше за прогнозний орієнтир.
10 серпня 1966 року Рада Міністрів Української РСР затвердила новий генеральний план Житомира. Його підготував інститут «Діпромісто», а на затвердження подав Держбуд УРСР.
У той час, за оцінкою, наведеною в самому плані, у Житомирі мешкали 133 тисячі людей. Місто швидко розвивалося як промисловий і адміністративний центр. Планувальники розраховували, скільки житла, доріг, транспорту та комунальних мереж знадобиться йому на чверть століття вперед.
Вісім житлових районів і нові квартали
Житомир майбутнього бачили містом із вісьмома житловими районами та окремим промисловим районом. У кожному житловому районі планували розмістити від 18 до 40 тисяч мешканців.
Райони мали складатися з мікрорайонів площею 20–40 гектарів. Поряд із будинками передбачали школи, дитячі садки та ясла, спортивні майданчики, магазини, їдальні й заклади побутового обслуговування. За задумом планувальників, вулиці з рухом міського транспорту не повинні були перетинати території всередині мікрорайонів.
Основне розширення міста намічали на схід і північ. Площа Житомира мала збільшитися приблизно з 4050 до 4580 гектарів. На віддаленішу перспективу розглядали забудову південніше міста, на правому березі Тетерева.
Це був новий етап містобудівних планів, які змінювали вигляд Житомира протягом десятиліть. Ще у 1938 році місто збиралися масштабно перебудовувати, а після війни для нього розробили інший план реконструкції, затверджений 1955 року.
Тролейбуси, один трамвайний маршрут і два мости
Особливо цікаво сьогодні читати транспортну частину документа. Основними видами міського транспорту в Житомирі визначили автобус і тролейбус. На першому етапі передбачали збереження одного трамвайного маршруту — від центру до льонокомбінату.
У східній частині міста планували спорудити тролейбусний парк на сто машин. Окремо передбачали таксомоторний парк на 500 автомобілів, вантажну автостанцію та двадцять стоянок для транспорту.
Серед дорожніх проєктів були два мости: автомобільний через Кам’янку в західній частині Житомира та пішохідний через Тетерів на півдні. Також планували нові шляхопроводи над залізницею, зокрема замість окремих переїздів.
Усе це були конкретні завдання майбутньої розбудови міста. Для оцінки того, що вдалося реалізувати, кожен об’єкт потребує окремої історії будівництва.
12 тисяч телефонних номерів на першому етапі — 70 тисяч у перспективі
Генплан охоплював і ті речі, без яких щоденне життя великого міста неможливе: зв’язок, каналізацію, електрику та озеленення.
На першому етапі телефонну мережу збиралися розширити до 12 тисяч номерів. Для віддаленішої перспективи закладали значно більший показник — 70 тисяч. Планували будівництво нових автоматичних телефонних станцій.
Пропускну спроможність каналізаційних очисних споруд на першому етапі мали довести до 80 тисяч кубометрів на добу. Для нових зелених насаджень передбачали освоєння територій площею до 227 гектарів.
Мости, транспорт, телефони й каналізація були частинами одного розрахунку: місто мало прийняти десятки тисяч нових жителів і забезпечити їх повсякденні потреби.
Що сталося з прогнозом на 225 тисяч мешканців
Перепис населення 1989 року зафіксував у Житомирі приблизно 292,1 тисячі жителів. Цю чисельність наводять історичні таблиці переписів та дослідження демографічного розвитку Житомирщини.
Порівняно з прогнозом 1966 року різниця становила близько 67 тисяч людей, або майже 30%. Причому 1989-й потрапляв у той самий 20–25-річний період, для якого розраховували генплан.
Але між цими двома цифрами відбулася важлива зміна: Житомир розширив свої межі.
У 1966 році Крошня та Соколова Гора ще розглядалися в документах планування як частина приміської зони. А в 1971 році до Житомира приєднали Крошню, Смоківку, Поруб, Соколову Гору та інші поселення, які вже фактично зливалися з містом.
Це розширення описане в аналітичному «Паспорті міста Житомир 2016», підготовленому в межах міжнародного проєкту інтегрованого розвитку міст. Його автори пов’язують швидке зростання Житомира в радянський період із розвитком промисловості, транспорту, освіти й науки.
Генплан змінили ще до перепису
Документ, затверджений у серпні 1966 року, втратив чинність 16 липня 1984-го. Тобто перепис 1989 року відбувся вже після завершення дії цього плану.
Надалі місто планували за новими документами. Зокрема, у 2001 році затвердили інший генеральний план, а 30 листопада 2016 року Житомирська міська рада ухвалила наступний, який замінив попередній.
Від генплану 1966 року залишився докладний опис майбутнього, яке тоді уявляли для Житомира: з вісьмома житловими районами, новими транспортними спорудами та інженерними мережами для 225 тисяч мешканців. Менш ніж за чверть століття місто, вже з іншими межами, переросло закладений у ньому демографічний орієнтир.
