Минулої п’ятниці 30 січня 2020-го року у Баранівці відбулася подія, яка вкотре зачепила давно відому, добряче набридлу і точно вибухонебезпечну проблему зі скидами відходів виробництва Понінківської картонно-паперової фабрики. Cаме це підприємство систематично і регулярно вже кілька років скидає у річку Хомору виробничі відходи, а тому потребує вдосконалення (оновлення), а можливо й повної заміни очисних споруд.
Станом на сьогодні очисні споруди у Понінці мають жалюгідно-примітивний вигляд, де відсутні відповідні лабораторії, де не робиться жодних замірів, обстежень і т.п. Натомість у річку Хомору, як мінімум , двічі на тиждень, скидаються відходи картонно-паперового виробництва. На підприємстві кажуть, що жодних хімічних препаратів, шкідливих домішок у процесі виробництва картону не використовують. Мовляв, окрім макулатури, яка є основною сировиною, тут додають ще й крохмал із кукурудзи. Однак неодноразові аналізи, які робилися екологами, спеціалізованими лабораторіями різних відомств, засвідчують наявність вкрай небезпечних для річкової фауни речовин.
30 січня 2020-го року громадські слухання у Баранівському Будинку культури відбулися дуже буденно і належного, а насправді адекватного інформаційного резонансу не викликали. Важко взагалі зрозуміти, чому після аналогічних слухань у тому ж самому приміщенні Баранівського БК, які відбувалися 31 травня 2019-го року, реконструкція очисних споруд на Понінківській фабриці так і не зрушила із місця. Фактично сьогодні, на початку 2020-го року, йдеться про те ж саме – про необхідність оновлення очисних споруд. А тим часом щотижня Хомора і Случ отримують чергові порції смердючих відходів, які перетворили життя жителів Першотравенська, Глибочка, Баранівки, десятка інших населених пунктів на справжнє пекло. А якщо ще й зважити на те, скільки сажі випадає на голови мешканців Понінки із труби котельні Понінківської фабрики, то й самим мешканцям фабричного селища точно не позаздриш.
Тут варто сказати про пікантність та особливість ситуації навколо Понінківської фабрики, яка полягає у тому, що підприємство знаходиться на території Хмельницької області. Тут працює більше 900 осіб, а підприємство справно платить усі належні податки до місцевого і обласного бюджету. Звісно ж, «підкоряється» екологам Хмельницької області і отримує у Хмельницькому відповідні дозволи та квоти. А сусідам на територію Житомирщини Понінківська фабрика відправляє брудні та смердючі відходи, які вже давно зробили водопостачання у Баранівці та навіть для жителів Новограда-Волинського дуже проблематичним.
Зауважимо, що саме у Баранівці, а особливо у Новограді-Волинському, у минулі роки лунали найбільш резонансні протести з приводу забруднення Хомори, а потім і Случі. Саме у Новограді-Волинському торік народ вдавався до крайнощів – відбулося перекриття міжнародної автомагістралі Киїів-Чоп, а основною вимогою протестувальників стала негайна протидія екологічному лиху вздовж Хомори-Случі.
Сьогодні ситуація нітрохи не покращилася, а Хомора і Случ і надалі періодично потерпає від смердоти із Понінківської фабрики. Слухання у Баранівці, які відбулися 30 січня 2020-го року, нагадували банальне дійство, до якого всі звикли, як і до брудних відходів Понінківської картонно-паперової фабрики. Жоден із чиновників Баранівського району під час слухань своєї позиції не оприлюднив, а заступник губернатора Житомирщини Віктор Градівський відбувся лише реплікою та черговою обіцянкою – захищати інтереси постраждалих від екологічних негараздів місцевих мешканців у судовому порядку.
Оце і все? І для цього заступникові губернатора варто було їхати із Житомира аж за сотню кілометрів?
Більшість людей, які прийшли на громадські слухання, сподівалися і очікували, що Житомирська обласна адміністрація, так само, як, наприклад, і керівництво Баранівської та Новоград-Волинської міських ОТГ, разом зі своїм народним депутатом- мажоритарником Д.Костюком займуть у подібній ситуації із «екологічним хуліганством» понінківської «картонки» більш рішучу позицію.
Скільки ще можна випробовувати терпіння мешканців Баранівського і Новоград-Волинського районів, яким волею долі довелося жити на берегах запаскуджених річок? Скільки ще можна допускати наругу над природою, яка є очевидною для всіх, але не для власників картонного «бізнесу» та екологів із сусідньої Хмельницької області?
Звісно, зволікання та нерішучість у боротьбі із підприємством, що нищить флору і фауну Хомори і Случі, пояснюють недосконалістю вітчизняного законодавства і байдужістю чиновників, які відповідають за екологічну безпеку довкілля. Насправді усі чудово знають, що головною причиною наскрізь прогнилої і всуціль смердючої « хвороби» у Понінці є корупція і вміння залагоджувати конфліктні питання та ситуації аж у столиці нашої держави. Під час слухань у Баранівці із вуст активістів лунали слова про те, щоб не дати можливості керівництву (насправді власникам) Понінківської картонно-паперової фабрики у черговий раз отримати дозвіл на скиди відходів картонно-паперового виробництва. користування водами річки Хомори. Термін нині діючого дозволу завершується 11 квітня 2020-го року, після чого фабрика мала б зупинитися і взятися за переоснащення очисних споруд. І лише за умови їх осучаснення і повної безпечності очищених відходів можна було б говорити про відновлення роботи колись авторитетного і цілком безпечного для місцевих жителів підприємства.
Для тих, хто ніколи не був у Понінці, зазначимо, що були часи, коли Понінківська фабрика, десятиліттями виробляючи учнівські зошити для всього Радянського Союзу, вважалася абсолютно безпечним підприємством. Річка Хомора ще двадцять років тому була придатною для пляжного відпочинку, рибалки, а сьогодні про це не може бути й мови. І ціна питання – надприбутки у приватну кишеню через знищення довкілля. Натомість справжню ціну завданої шкоди річкам та довкіллю, наприклад, у Першотравенську, та Баранівці сьогодні важко навіть визначити.
Хоча вже зрозуміло, що наслідки забруднення обох поліських річок у нашому випадку просто катастрофічні. Хомора, як і Случ, вже кілька років не бачили на своїх берегах рибалок, а вода із Случі небезпечна не лише для людей, але й для худоби. І хто скаже, що це не катастрофа? Але важливіше відповісти зараз на головне запитання: що ж далі робити із брудом та смородом із понінківської труби? Чекати нових слухань, чи може вже досить говорити?
