«Остін-Кегресс» – російський напівгусеничний бронеавтомобіль. Перший російський серійний зразок напівгусеничного бойової машини.
Проект розроблявся в 1916–1917 роках в Російській імперії на основі бронеавтомобіля «Остін-Путіловець» і гусеничного рушія конструкції французького винахідника Адольфа Кегресса. Однак початку масового виробництва бронеавтомобілів завадили події 1917 року. Виготовлення машин почалося лише на початку 1919 року.
До кінця березня 1920 року на Путіловському заводі було випущено 12 бронеавтомобілів «Остін-Кегресс», які застосовувались частинами Червоної армії. На озброєнні радянської армії бронеавтомобілі перебували аж до 1933 року.
Бойова маса – 5,8 тон. Екіпаж – 5 осіб. Довжина корпусу – 4,9 м, ширина – 1,8 м, висота – 2,46 м. Потужність двигуна – 50 кінських сил. Швидкість на шосе – 25 км на годину.
Озброєння – два кулемети «Максим» (4000 патронів).
21 березня 1920 року, у селі Кодня при відбитті наступу більшовицької 58-ї стрілецької дивізії під Житомиром екіпажу польського броньовика «Дідуся» вдалося підбити напівгусеничний бронеавтомобіль «червоних» – «Остін-Кегресс» (називався російською «Украинец», на корпусі мав гасло «Вся Власть Советам»), який став польським трофеєм. Саме цей бронеавтомобіль зображено на представленій фотографії 1923 року.
Цей «Остін» входив до 6-ї більшовицької бронетанкової частини, якою командував І. Андрєєв (всього у нього були чотири машини).
Другий «Остін-Кегресс» цього ж підрозділу (називався російською «Путиловец», на корпусі мав гасло «Смерть буржуазии»), потрапив до рук польських військових 26 квітня 1920 року у захопленому ними Житомирі.
Про обставини втрати броньовика «Путіловець» його командир Г. Владіміров повідомляв наступне:
«24 квітня ц. р. за приписом начдива 58 відбув на фронт в 5.30 у напрямку с. Кам’янка з завданням – підірвати дорогу і міст від ворожих броньовиків, які в кількості трьох курсували по цьому напряму. Підривати дорогу і міст було нічим, так як бази з підривним матеріалом зі мною не було. Добре, що я взяв з собою запас – пуда два суміші (через дефіцит бензину в якості палива під час війни використовувалися різні суміші, наприклад спирто-ефірна), 20 фунтів масла і 17000 патронів.
А базу мені обіцяли десь через 15 хвилин вислати, проте вона не прибула зовсім. За словами тов. Шасрутова базу не було можливості підвести, так як наш броньовик весь час вів бій з броневиками противника.
Потім я отримав наказ від комбрига 114-ї бригади 58-ї дивізії про здачу Житомира, і мені будь-що-будь прикрити відхід 58-й і 17-ї кавалерійської дивізії. Мною так і було зроблено. Але я не раз нагадував начальству, що у мене закінчувалося пальне, а також патрони.
Коли я вступив в місто, воно було уже зайняте поляками. Мене весь час переслідували броньовики, в яких бронебійних патронів напевно не було, тому що б’ють по нас, як горохом, а при відкритті вогню нашим панцерником відступають.
Поляки вулицями міста рухалися колонами і нас прийняли за свій броньовик, підпустили нас впритул до себе, поки ми не відкрили вогонь. Колона вся залягла, ми били по лежачим і їхали по трупах і конях, які були вбиті нашим вогнем, переїхали на іншу вулицю і рушили далі.
Потім через деякий час у мене не стало пального, і машина стала. Заправити було нічим, і тут кулеметники заявляють, що залишилося три стрічки. Я наказав випустити останні патрони, після випуску яких команда покинула машину, а я залишився псувати мотор. Побив баки, поламав трубки, але підірвати було нічим – підривне майно залишилося на базі. Запалити також було нічим, пального не було.
Команда була поранена – шофер заднього керма Шабанов в лоб, кулеметник Шаленко в руку на виліт і тією ж кулею в груди, кулеметник Барінов легко поранений в м’якоть ноги
на виліт».
Влітку 1920 року обидва трофейних «Кегресса» надійшли на озброєння польських бронечастин, але в боях участі не брали.
Пізніше достаменно невідомо який саме з цих двох «Остінів», але дослідники сходяться на думці, що найпевніше це був «Путіловець», який отримав у польській армії назву «Лисиця», а «Українець» – став носити лише номер «4993».
З 1926 року бронеавто використовувалися в якості навчальних, а в 1928 році були списані через складнощі з ремонтом рушія.
Один з них розібрали, а другий в 1931 році передали в фортецю Модлін, де він був встановлений в якості пам’ятника. При захопленні Модліна німцями у вересні 1939 року «Остін-Кегресс» все ще перебував там. Його подальша доля невідома.