«Якщо лайно назвати цукеркою – то воно одразу стане солодким” – мабуть, саме так вважають у міністерстві цифрових махінацій.
Не маючи найменшого уявлення про кібербезпеку та весело сміючись над ризиками безбашенної жижиталізації, з початком великого вторгнення вони з переляку просто відімкнули усе цифрове. Реєстри, бази даних, онлайн-сервіси, набори відкритих даних. Гойдалки невігластва сахнулися у протилежну крайність: від зверхнього ігнорування теоретичних ризиків – до параноїдального жаху та стократних перестраховок після практичної реалізації цих ризиків.
Але перший переляк минув і мозок почав потроху приходити до тями.
Реєстри та е-послуги почали потихеньку відновлювати, навіть Дію з третього разу повернули до життя.
Тепер настала черга і відкритих даних.
Але не поспішаємо радіти. Тому що ми і вони під цим терміном розуміємо геть не одне й те саме.
Наприклад, жижиталізатори пропонують прибрати з відкритих даних інформацію «про народних депутатів України, їх активність і майновий стан». Тобто на виборах їх обирають відкрито, а от про їхню діяльність, скільки грошей вони собі наколядували та на кого все майно записали – військова таємниця? Під час «неактивної» війни ворогу дозволено все це знати, а під час «активної» – ні в якому разі? Як це завадить державі-терористу вбивати нас?
Також МЦТ пропонує засекретити «Єдиний державний реєстр осіб, які вчинили корупційні або пов’язані з корупцією правопорушення».
А ще – реєстр декларацій суддів.
Та навіть перелік уповноважених підрозділів боротьби з корупцією.
Якщо вже руйнувати всю систему протидії корупції – то робити це комплексно, одночасно й по різних напрямках. І привід підходящий – «війна ж!». Навіщо під час війни плебсу знати хто в державі корупціонер? Це ж перешкодить працевлаштуванню у державні структури «цінних кадрів» – які будуть тимчасово вірними тому, хто більше заплатить.
ЕДР також залишиться закритим для «простого наріду» (С), хоча дані з нього руснява розвідка зможе без проблем й надалі купляти через підставні або підкуплені фірми.
Як я вже писав раніше ,міністерство здійснення цифрових мрій планує законодавчо зацементувати секретність витрачання отриманих донатів: «Інформація про використання коштів, які надійшли на рахунок для забезпечення протидії інформаційним загрозам з боку держави-агресора».
«А шо, так можна було?» – зі сльозами запитають у цьому місці колишні керівники колишнього міністерства інформаційної політики.
Згадані вище «нововведення» продиктовані, безумовно, корупційними інтересами їх ініціаторів.
Але якими, бляхамуха, інтересами продиктована заборона публікувати «Перелік дитячо-юнацьких спортивних шкіл та шкіл вищої спортивної майстерності»? Або реєстру друкованих засобів масової інформації? Їх справді досі друкують і хтось навіть купляє?
Не буду вказувати на інші численні ідіотизми, з цим непогано справився Ярослав Гарагуц – нехай теж не повністю, але все одно дякую за витрачений час на аналіз.
Тому що повний перелік займе не одну сторінку, ось самі пошукайте на свій смак
Шукати дуже зручно: те, що пропонується публікувати під час воєнного стану – виділено жирним шрифтом та позначене зірочкою. Ну хоч щось зроблено як слід:-)
А якщо не з усім із запропонованого МЦТ будете згодні, то свої зауваження, листи та малюнки надсилайте авторам, ось тут їхні адреси
Під гаслом «атопутіннападе» МЦТ стрімко тягне Україну до стану класичної антиутопії: авторитаризм, безправ\’я, неконтрольована корупція, тотальна секретність. І пофіг, що «засекречена» інформація вже давно є у ворога. Жижиталізатори секретять її не від руzzні, а від нас. Щоб ми не знали як і скільки вони вкрали і скільки крадуть просто зараз. Кого для цього призначають на потрібні посади, як зловживають владою, заради чого чіпляються за неї, і що це їм дає.
Але проблема у тому, що однією з важливих умов набуття членства в ЄС є обов\’язковість публікації відкритих даних. Щоправда, не регламентовано скільки та яких саме, тому українські чиновники вирішили все ж виконати цю вимогу, але, як завжди, чисто формально: публікувати якусь фігню, а дійсно важливу для суспільства інформацію – приховати.
Не певен, що таку «цукерку» проковтнуть ревізори ЄС, якось сумніваюся. Але це буде приводом потім тупати ніжками на трибунах та кричати «ми виконали усі вимоги!». Забуваючи ключове слово «формально».
Бо нас можуть так само формально колись все ж прийняти в ЄС, але з деякими «виключеннями».
