Журналістка з Житомира, Наталія Дехтієвська, що зараз із дітьми перебуває у Швейцарії, розповіла про батьківські збори в школі цієї країни.
Запрошення на зустріч жінка отримала поштою, паперовим листом, за три тижні до зустрічі.
Наталія була збентежена:
Щось сталося, подумала я, мої діти щось вичворили, тому мене так офіційно запрошують.
Дочекавшись призначеного часу, родина попрямувала до школи. У класі перебували вчителька та перекладач. Доньку українки попросили піти в інший клас.
Тим часом жінка залишилася з сином, «який, між іншим, вже мав перелякані великі очі», – розповіла журналістка.
Вчителька розклала на столі картки із картинками та твердженнями і пояснила: це батьківські збори і така практика спілкування є системною у школах Швейцарії.
Фух, я перевела подих, очі мого сина зменшилися, – зазначила у дописі жінка.
Вона зрозуміла, що за правилами батьки на батьківських зборах лише спостерігачі розмови учня та вчительки.
Як відбувається спілкування?
Спочатку дитина сама себе оцінює, ставить свої досягнення на певних рівнях, потім вчителька каже свою думку, аргументує.
Поспілкувавшись, вчитель та учень досягають домовленостей покращити навчання/концентрацію/мотивацію…, ПІДПИСУЮТЬ КОНТРАКТ із майбутніми зобов’язаннями школяра та запитують у батьків, які у них є питання/побажання…
Житомирянка додала, що така ж форма спілкування відбулася і з її донькою:
Ніяких загальних батьківських зборів, обговорення дітей та їхніх проблем чи успіхів назагал, ніяких розмов про нові штори чи закупівлі нових книг/зошитів. Доволі цікавий досвід, як на мене.
Також Наталія поділилася ще одним спостереженням – щодо листів: у Швейцарії є традиція листування, традиція паперової пошти.
Преса відіграє важливу роль у житті швейцарців. Усі новини – місцеві, державні, міжнародні – не в інтернеті, а у щоденних газетах, буклетах, листах. Тут навіть сусіди один одному пишуть паперові листи із проханнями, побажаннями та зауваженнями. Наприклад, можуть офіційно звернутися, якщо надокучає надто гучна музика.