Після серії невдач в економіці прем’єр-міністр вирішив переключитися на забезпечення армії зброєю
Протягом останніх кількох місяців Україна опинилась на межі економічної ізоляції. При чому йдеться не лише про очевидну відсутність торгівлі з північним і східним сусідами, але передусім про європейських партнерів і союзників. Українській пшениці, кукурудзі, ріпаку та соняшнику заборонено ввезення до ЄС і Молдови щонайменше на місяць, надалі заборону може бути продовжено. Така катастрофічна ситуація стала безпосереднім наслідком переговорної позиції уряду Дениса Шмигаля, а точніше її відсутності. Попри це, не маючи змоги нічого змінити, глава Кабміну уже плавно переводить фокус уваги в інфополі на іншу гарячу тему: забезпечення війська зброєю. Ефективність роботи в цьому напрямку – під великим питанням.
“Порушив питання”
У День Європи, 9 травня, до Києва завітала президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляйєн. Попри безумовну і неоціненну підтримку України з боку країн Євросоюзу у частині військової допомоги, економічні стосунки з Брюселем зараз не в найкращій кондиції. Причина – заборона з боку ЄС на імпорт харчових продуктів українських фермерів, яка стала результатом популістичних і кон’юнктурних процесів в Польщі та інших державах, які мають спільний кордон з Україною. Вимоги місцевих аграріїв “покарати” наших фермерів за зниження цін на зернові вилилися в додаткові дотації на національному рівні і рівні Євросоюзу. Брюсель в результаті став на сторону внутрішніх виборців, а не на сторону України, яка бореться за свободу всієї Європи, і якій валютні надходження від експорту агропродукції конче необхідні, аби більше коштів направляти на армію.
На думку політичних оглядачів і участиників аграрного ринку, уряд Дениса Шмигаля програв трек з продовольчою кризою вчисту. По-перше, провальними були переговори з поляками. Як наслідок, Україна погодилась на принизливе “конвоювання” власних вагонів з продовольством до портів – навіть без можливості для водіїв заїхати по дорозі на заправку в Польщі. По-друге, коли інші країни побачили, що об українську позицію в цьому питанні можна витирати ноги, то й собі зробили обмеження жорсткішими. В результаті, Україну повністю витіснили з переговорів і далі ЄС домовлявся зі своїми членами про компенсації і умови заборон на українську продукцію. Замість того, щоб особисто взятися за вирішення критичного для економіки питання, Шмигаль літав у міжнародні вояжі.
На заборону імпорту наважилась навіть Молдова. І тільки після того, як Кишинів заборонив ввозити українські продтовари – у Кабміні заговорили про те, що підготують кроки у відповідь – заборону на імпорт аналогічних груп з Молдови. І то, йдеться про плани без чітких строків. Щодо країн ЄС про таке навіть пошепки ніхто не говорив.
За підсумками візиту фон дер Ляйєн до Києва прем’єр Денис Шмигаль написав у своєму Телеграм-каналі: “Порушив питання експорту української аграрної продукції до Європейського Союзу. Вдячний за підтримку ініціативи Президента України Володимира Зеленського щодо створення координаційної групи для моніторингу відповідних проблемних питань”.
Це виглядає як знущання над фермерами, а також визнання власної профнепридатності з боку голови уряду. Адже виходить, що за понад місяць, відколи триває “гаряча” фаза продовольчого протистояння – це питання з ЄС не “порушувалось”? Тобто уряд, покликаний захищати інтереси економіки – навіть не налагодив робочого контакту з Брюселем щодо питання, яке безпосередньо впливатиме на майбутнє ключової галузі в країні? А координаційну групу “для моніторингу відповідних питань” створять лише після того, як в ситуацію втрутився особисто Володимир Зеленський, відволікшись від функцій Верховного головнокомандувача Збройних сил країни, що воює? Через декілька днів, під час коронації Чарльза ІІІ у Лондоні, стало відомо, про що Шмигаль говорив з фон дер Ляйєн з приводу зерна: виявляється, прем’єр-міністр пожалівся президентці Єврокомісії на блокування одного з прикордонних переходів з боку Польщі. Так, це дійсно високий і системний рівень вирішення проблеми.
Прем’єр-руйнівник
Взагалі тенденція виглядає досить дивно. Президент домовляється про підтримку і взаємодію з главами сусідніх держав, але прем’єр не здатен утримати економічну рівновагу у стосунках, створюючи більше приводів для перманентних криз. Після того, як Зеленський відвідав Польщу і зустрівся з Президентом Дудою, Україна руками уряду Шмигаля повністю “зливає” переговори з питань поставок продовольства. Буквально через кілька тижнів після дружнього і продуктивного візиту до Києва президентки Молдови Маї Санду – ще один “неочікуваний” демарш, тепер уже від Кишенева. Якого очевидно можна було уникнути, не переводячи ситуацію в стан неоголошеної торговельної війни. В результаті вирішенням питань зерна і взаємної торгівлі знову займається глава держави. А прем’єр лише “розводить руками” і “піднімає питання” на паркетних зустрічах з єврочиновниками, з якими він мав би бути на цілодобовому антикризовому зв’язку.
Ймовірно, щоб інформаційно “розбавити” економічні фіаско, Денис Шмигаль активно зайнявся питаннями залучення військової допомоги для України. З точки зору піару це майже безпрограшна стратегія: публічно відмовити Києву, та ще й в обличчя голові уряду зараз будуть готові одиниці єврочиновників. Тому “позитивний результат”, а відповідно і позитивні згадки в медіа – майже гарантовані. Інша справа, що зброя – не компетенція прем’єр-міністра, адже ці питання вирішуються на Рамштайні міністрами оборони. І все, про що може говорити Шмигаль зі своїми візаві в європейських столицях – це просто констатація результатів цих переговорів.
Якщо ж – як у випадку із візитом до Італії – оголошуються перспективні спільні проекти у виробництві зброї, то це зазвичай “хотілки” рівня “можливо колись ми розглянемо таку можливість, якщо так складуться обставини”. Чомусь голова уряду замовчує, що для залучення іноземного інвестора рівня оборонного підприємства, одного лише бажання прем’єра мало. Потрібно проводити системне реформування судового, земельного, податкового, корпоративного законодавства, яке спростить прихід цього та багатьох інших видів бізнесу в Україну. До того замість реальних інвестицій Україна буде отримувати лише кредитну та грантову допомогу для “підтримки штанів”, якої явно не вистачить для повноцінного відновлення та розвитку після війни.
Утім, проблемою є навіть не сам факт переключення уваги на збройні постачання, а підхід, із яким Шмигаль і його команда беруться за реалізацію різних проектів. Аграрна історія у стосунках з Європою, а також відсутність реальних реформ в економіці як у довоєнний час, так і під час війни (неспроможність дати адекватну відповідь на паливну кризу, нездатність організувати релокацію бізнесу і забезпечити стимулювання підприємництва через кредитування, провал в енергетичному секторі, через який країна знов опиняється на межі блекаутів) свідчить про те, що жоден з секторів, за які береться глава уряду, не зазнає успіху. У питанні постачання зброї ризик отримати черговий провал настільки великий, що краще його упередити заздалегідь, аніж потім усією країною героїчно розгрібати його наслідки.
