Зоя Целованська: “У 70-ті роки працювали хороші майстри, ми любили свою справу, хоча складнощів було чимало”
За всіх часів жінки, які поважають себе, ходили тільки до «свого» перукаря, перевіреного в справі, якому можна сміливо довіряти. Але якщо суть і специфіка роботи перукаря в усі часи була однаковою, то арсенал засобів дуже сильно відрізнявся.
Наприклад, ще 50 років тому українські перукарі навіть у найсміливіших мріях не могли уявити, що настане час, коли в їх арсеналі будуть фарби будь-якого відтінку, аж до неонових і кислотних тонів, які до того ж світяться вночі. У ті часи перукар за всього бажання не міг вирівняти клієнтці волосся, а тільки завити, зате тепер це зовсім не проблема. Тоді ніхто і гадки не мав, що волосся можна наростити, чи, наприклад, змінити його структуру. І точно вже ніхто не думав, що серед перукарських послуг буде дуже популярною стрижка вогнем (за допомогою полум’я). Важливо і те, що багатий арсенал сучасних стайлінгів (засобів для волосся) не псує волосся, а максимально його захищає на відміну від засобів, якими користувалися півстоліття тому.
У ті часи щоб пофарбувати й укласти клієнтці волосся, майстрам доводилося самим готувати розчини та муси, до того ж із таких інгредієнтів, про які сьогодні навіть страшно сказати… Про секрети роботи перукарів часів СРСР я попросила розповісти фахівця з більш ніж 30-річним стажем, житомирянку Зою Целованську, серед клієнтів якої були навіть зірки того часу.
«Кікабідзе пригостив шампанським і цукерками»
– У 70-ті роки минулого століття я працювала в перукарні при готелі «Житомир», де зупинялися практично всі знаменитості, які приїхали в місто, – розповідає моя співрозмовниця. – І ось одного разу заходить до нас Софія Ротару: «Дівчата, хочу вимити волосся й укласти його». А на той час у всіх перукарнях був приблизно однаковий сервіс: стояла одна чавунна загальна ванна для всіх клієнтів, над якою потрібно було схилитися, щоб майстер полив твою голову водою з глечика. Коли Софія Ротару побачила цю ванну і мене з глечиком у туках, у неї був шок. А я пояснюю: по-іншому, мовляв, ніяк. Співачці нічого не залишалося, як змиритися. Я вимила їй голову, а потім масивним допотопним феном, яким я дуже пишалася (в усій перукарні фен був тільки в мене однієї), висушила її красиве довге волосся.
До нас приходило багато відомих людей: співаки Ганна Герман, Юрій Гуляєв, космонавт Олексій Леонов – великий жартівник і гуморист, а знаменитий на той час дует «Тарапунька і Штепсель», зайшовши в перукарню, прямо з порога видали: «Здоровенькі були!». Як нам потім розповідали, весела парочка всю ніч безперервно смішила персонал готелю, та так, що ніхто навіть не приліг! Кікабідзе пригощав нас шампанським і цукерками, чаруючи своєю сліпучою посмішкою.
Замість лаку для волосся використовували… каніфоль
– Тоді, у 70-ті роки працювали хороші майстри, ми любили свою справу, хоча складнощів було чимало, – продовжує Зоя Миколаївна.- Адже крім ножиць, гребінця та бігуді у перукаря практично не було жодних засобів для догляду за волоссям. Усе доводилося готувати самим! Замість лаку для волосся використовували звичайну каніфоль, яку розчиняли на паровій бані, туди додавали денатурат (нам його видавали для проведення дезінфекції), а ще крапельку парфумів, щоб перебити специфічний запах. Такий «лак» ми бризкали на волосся клієнта через пульверизатор. Але потім волосся неможливо було відмити! Щоб полегшити цей процес, ми варили різні трави на соняшниковій олії й таким варивом змащували волосся, а потім обполіскували водою з оцтом.
За словами Зої Миколаївни, бігуді накручували на волосся, змащене лляним насінням або пивом, щоб кучері довше трималися. Фарби для волосся теж варили самі. Спочатку потрібно було приготувати фарбу-основу, використовуючи урсол (фарбу для шкіри), резорцин (речовину, що застосовується у виробництві синтетичних барвників) і метол (ця речовина входить до складу проявників для фотоплівок). А потім залежно від того, який відтінок волосся бажав мати клієнт, відміряли в мілілітрах потрібну кількість такої фарби-основи та додавали до неї інші інгредієнти: перекис водню, нашатирний спирт і мило, натерте на тертці для густоти.
«Наречена залишилася без волосся»
– Ми робили будь-які стрижки, всілякі завивки (електричні, парові, хімічні), які завгодно зачіски – все, що клієнт забажає! – продовжує Зоя Миколаївна. – Щоправда, не обходилося і без проколів. В однієї з моїх колег стався просто моторошний випадок. О сьомій ранку до неї прийшла наречена, у якої на 12 годину дня було призначено розпис. Дівчина вирішила перед одруженням пофарбуватися у світлий колір і зробити зачіску. Перукарка взяла перекис водню (12%), харчову соду, нашатирний спирт і рідке мило. З усього цього приготувала фарбу, нанесла на волосся дівчини, закрутила рушником і переключилася на іншого клієнта. Через якийсь час повернулася і повела дівчину змивати фарбу. Коли стала поливати водою, мало не зомліла: разом зі струменем води у ванній опинилося все волосся клієнтки! Вона просто облисіла. Наречена була в глибокому шоці, а майстриня панікувала і не знала, що робити. Адже це ж підсудна справа! У результаті випросили в колеги імпортну перуку, в якій наречена і постала перед нареченим.
«Замінуйте мені волосся!»
Нестандартних та курйозних випадків, пов’язаних із роботою перукарів, чимало і сьогодні. Про них розповіла майстриня Анна Нагурна, яка працює у черняхівській перукарні “Шоколад”.
– Приходить якось у наш салон дівчинка і заявляє: «Зробіть мені мінірування!», – розповідає Анна. – Ми просто остовпіли: яке ще мінірування? А потім зметикували – йдеться про мелірування – один із прийомів фарбування волосся. А інша клієнтка сіла в крісло і пояснює: «Пострижіть мене так, щоб вушка були зверху». Третя захотіла стрижку під назвою «колобок», хоча мала на увазі напівбокс. Але найбільше розчулює те, з яким страхом сприймають чоловіки всі ті незрозумілі їм процедури, які стоїчно переносять жінки. Якось прийшов стригтися чоловік і бачить: навпроти сидить у кріслі дівчина з фольгою на голові, навколо очей пофарбовано в чорний колір, під очима вата, а руки вона тримає у ванночці з водою. Від побаченого чоловік впав у стан тваринного жаху, схопився і почав кричати: що ви робите з цією дівчиною? Він довго не вгамовувався і все ніяк не міг зрозуміти: навіщо весь цей кошмар? Невже після «цього» вона стане красивою? Взагалі, чоловіки геть відмовляються розуміти, що можна годинами робити в перукарні. Вони телефонують своїй половині кожні десять хвилин і дивуються: «Як! Ти все ще там?»
До якої ж міри перукарю потрібно любити людей, щоб під час роботи терпляче вислуховувати їхні проблеми, історії сімейних драм, подробиці хвороб і критику на власну адресу.
Як зізналася Анна, кожен клієнт – зі своїм характером, темпераментом, розмовами і навіть запахом. «Після зміни відчуваю, що надихалася і наковталася чужого волосся, а найжорсткіше навіть впивається в шкіру! Ноги гудуть, ніби ти добігла до Києва і повернулася назад. Але якщо клієнт йде від тебе красивий і щасливий, то ти щаслива подвійно! І це найбільша нагорода (не рахуючи матеріальної)».
Клієнти навіть не здогадуються, скільки радості приносять перукарям їхні захоплені вигуки і вдячна посмішка…
Сніжана Смирнова, народний тижневик “Субота”
