Коли закохана пара одружується, їй зазвичай не спадає на думку така меркантильна справа як укладання шлюбного договору. «Як можна думати про регулювання якихось майнових відносин, якщо ми любитимемо один одного до труни і всі тяготи життя розділимо навпіл!» – так зазвичай думають окрилені своїм почуттям молоді пари, чиї стосунки ще не затьмарені суворою правдою життя. Однак для тих, хто пережив усі жахи розлучення з поділом майна і все ж таки ризикнув одружитися, ідея про шлюбний договір вже не здається меркантильною і непотрібною.
У всьому світі шлюбний договір — поширена практика, однак якщо в США, наприклад, у шлюбному договорі можуть обговорюватися такі поняття як свобода, повага, любов між подружжям, а також частота виконання подружнього обов’язку, саморозвиток та підтримка привабливої фізичної форми, то в Україні – лише майнові відносини. Докладніше про них газеті “Субота” розповіла житомирський приватний нотаріус Тетяна Стражник, яка у своїй багаторічній практиці завірила не один шлюбний договір.
Як при розлученні розійтися без образ?
– Шлюбний договір з’явився в Україні на законодавчому рівні у 2004 році, але протягом десяти років взагалі не був популярним, адже людям здавалось, що такий договір може образити їхні почуття та довіру один до одного, – розповідає Тетяна Стражник. – Але насправді шлюбний договір – це саме про довіру, про правильні партнерські відносини і про домовленість відразу. У сімейному житті бувають різні ситуації, а ще трапляються дуже болячі розлучення, які часто перетворюються на справжню війну між подружжям. Тому набагато цивілізованіше, якщо шлюбним договором передбачити можливі ситуації, коли шлюб буде розірвано, а колишні подружжя зможуть розійтися мирно і без взаємних образ.
– Хто і у яких ситуаціях має право заключити шлюбний договір?
– Це можуть бути або діячі подружжя, або ті особи, які мають намір укласти шлюб і навіть вже подали заяву на реєстрацію шлюбу. Тобто для нотаріуса підставою посвідчення договору мають бути самі особи, їх паспорти, або свідоцтво про шлюб, або довідка із ДРАЦСу, що вже подано заяву на реєстрацію шлюбу і призначено дату реєстрації. Для майбутнього подружжя шлюбний договір набирає чинності з моменту реєстрації шлюбу, а для діючого подружжя – з моменту укладання шлюбного договору. Шлюбний договір може регулювати і ті правовідносини, які виникли до укладання шлюбу.
– Як це виглядає на практиці?
– За сімейним кодексом все майно, яке набувається у шлюбі, є спільною власністю подружжя. Тобто, незважаючи на те, чи працювала дружина (чоловік) чи ні, хто саме із них купував майно, вся власність вважається спільною. І у майбутньому розпорядження таким майном відбувається лише за згодою другої “половини”, незалежно від того, на кого майно зареєстровано. Наприклад, якщо під час шлюбу був придбаний будинок і зареєстрований на чоловіка, то чоловік не зможе його продати без згоди дружини. Але у шлюбному договорі сторони можуть домовитись інакше: на чиє ім’я зареєстровано придбане майно, той залишається власником цього майна після розірвання шлюбу. Крім того, якщо сімейним кодексом передбачено, що чоловік і дружина мають рівні права на володіння майном, яке було придбано під час шлюбу, то шлюбним договором можна передбачити, що при розірванні шлюбу, майно буде ділитися не порівну, а іншими частками, наприклад, одна четверта і три четверті, або якось по-іншому.
Як захистити своє майно?
– Шлюбний договір, мабуть, частіше укладають люди, які до шлюбу мали свій бізнес, нерухомість, машини і так далі, тобто яким є що втрачати…
– Як правило, люди, які мають своє майно, намагаються перестрахуватися і зробити так, щоб у разі розлучення колишня «половина» не змогла на це майно претендувати. Ось приклад: чоловік, який має власну квартиру, одружився з жінкою з дитиною, і в шлюбному договорі передбачив, що дружина з дитиною можуть жити в цій квартирі, поки зберігаються шлюбні узи. У разі розлучення вони протягом місяця мають виселитись. В іншому схожому договорі, значилося, що чоловік має право жити у квартирі дружини поки перебуває з нею у шлюбі. А при розлученні повинен негайно звільнити квартиру.
Бувають різні моменти. Якщо до весілля один із подружжя купив квартиру, наприклад, жінка, то за законом квартира вважатиметься її особистою власністю і після шлюбу. Однак, якщо жінка повністю не розрахувалася за квартиру, а оформила розстрочку платежу, і повний розрахунок відбудеться лише через кілька років, коли вона одружиться, то та частина грошей за квартиру, які виплачені у шлюбі, вважаються загальними. Тобто чоловік зможе претендувати на частину цієї суми чи частину квартири. А буває так: жінка купила до шлюбу квартиру, а після одруження молода сім’я цю квартиру продала і на виручені гроші купила іншу. Друга квартира за законом вважатиметься загальною власністю, незважаючи на те, що куплена фактично на гроші від продажу першої квартири дружини. Щоб не виникало подібних неприємних нюансів, потрібно наперед укласти шлюбний договір та закріпити особисте право кожного на житло.
– Які ще обставини можуть спонукати одного з подружжя до оформлення шлюбного договору?
– Наприклад, майбутній чоловік має свій бізнес, а бізнес, як показує життя, це певні ризики, тому майбутня дружина, яка звикла до спокійного і стабільного життя без ризиків, може побажати відокремитись від ризикової підприємницької діяльності чоловіка, щоб у разі катаклізмів з неї не було ніяких стягнень по боргах, тощо. Тому вона може наполягати на складанні шлюбного договору.
Крім того, часто у шлюбному договорі обговорюється доля коштовних подарунків, які отримують подружжя. За законом подарунки є особистою власністю кожного із подружжя, але у шлюбному договорі можна закріпити, що вони є спільною власністю.
– Чи буває так, що нотаріус має сумніви щодо готовності людини підписати документ?
– Посвідчуючи будь який документ, нотаріус має бути впевнений, що людина, яка має поставити свій підпис, на сто відсотків розуміє, що вона робить, чи дійсно бажає цього правочину і чи добре розуміє правові наслідки. Тому, коли я бачу, що людина не зовсім впевнена у своїх діях та начебто вагається, я окремо розмовляю з нею наодинці, і ми ще раз проговорюємо всі аспекти питання. Я завіряю правочини тільки тоді, коли впевнена, що особа повністю розуміє ситуацію і дійсно готова до цього кроку. А такий варіант, коли на другий день людина приходить до нотаріуса і каже: “Знаєте, вчора у мене був поганий настрій, я не розібрався і підписав документ, а сьогодні я передумав” – не проходить. Треба пам’ятати, що будь-який двосторонній договір розірвати можна тільки у двох випадках: або за взаємною згодою, або через суд. Тому потрібно бути дуже відповідальним.
Питання, які стосуються виховання та утримання дітей, їхнього проживання з одним із батьків та виплат аліментів не регулюються шлюбним договором. Ці моменти фіксуються у окремому спеціальному договорі.
* * *
Поспілкувавшись з іншими нотаріусами Житомира, журналістка з’ясувала, що іноді їм доводиться відмовляти у посвідченні шлюбних договорів, якщо вони містять нестандартні вимоги подружжя один до одного. Наприклад, одного разу майбутній чоловік хотів прописати у договорі, що його майбутня дружина зобов’язана виконувати подружній обов’язок п’ять разів на тиждень, не вступати в інтимні стосунки зі сторонніми чоловіками та раз на місяць надавати йому довідку від венеролога про відсутність у неї пікантних хвороб. У разі порушення цих умов він вимагав зобов’язати дружину матеріально компенсувати йому моральну шкоду. Зрозуміло, що нотаріус відмовився оформляти такий контракт. Ще був випадок, коли подружжя хотіло документально обумовити, хто і скільки разів на день митиме посуд, відводитиме і забиратиме дитину з садочка, яку частину заробітку на місяць чоловік виділяє дружині на подарунки, і скільки разів на місяць він зобов’язується водити її в ресторан і театр. Однак в Україні подібні зобов’язання виглядають абсурдно і такі договори не посвідчуються.
